Хто не ризикує. Джеффри Арчер

робити? – спитала Марджорі.

      – Почнемо зверху, з королівської родини. Ми вже маємо підтримку пожиттєвого пера, який готовий передати законопроект про примогенітуру[2] в Палату. Цей законопроект надасть жінкам право наслідувати престол у разі, якщо вони народилися першими, а не поступатися своїм молодшим братам. Ніхто не припускає, що принцеса Анна буде гіршим монархом, аніж принц Чарлз. І тому є чудові приклади: Єлизавета I, королева Вікторія та Єлизавета II.

      – Цього ніколи не трапиться.

      – За твого життя, батьку, – повторила Ґрейс.

      – Але, Ґрейс, ти ж ніби проти титулів, – здивувався Вільям.

      – Так, проти. Але це справа принципу.

      – Тоді я тебе підтримаю. Ніколи не хотів бути сером Вільямом.

      – А якщо ти станеш комісаром і заслужиш його? – спитав батько.

      Це змусило Вільяма замислитися та знизати плечима.

      – До речі, тобі вдалося захистити ту бідну дівчину минулого тижня? – спитала Марджорі Ґрейс, щоб трохи згасити полум’я суперечок.

      – Ні, вона отримала шість місяців.

      – Та її випустять уже через три, і вона неодмінно повернеться на панель.

      – Тату, не починай цю розмову, будь ласка.

      – А її сутенер? – поцікавився Вільям. – Це його мали б посадити.

      – Та я б його живцем з’їла, – сказала Ґрейс, – але на нього навіть штраф не наклали.

      – З’їла б? – спитав батько. – Бачу, тепер ти говориш як консерватор.

      – У жодному разі, – відповіла Ґрейс.

      Сер Джуліан узяв ніж для нарізання й спитав:

      – Комусь іще шматочок?

      – Можна спитати: ти з кимось зустрічаєшся? – повернулася Марджорі до сина.

      – З різними людьми, щоразу як з дому виходжу, мамо, – відповів Вільям, якого потішив мамин евфемізм.

      – Ти знаєш, про що я кажу, – докорила йому мати.

      – Іще чого. Останні кілька місяців я постійно чергував, сім ночей поспіль, та закінчував о шостій ранку, і все, чого мені хотілося, – це лягти спати. А за два дні треба з’явитися на ранкову зміну. Тож давай дивитися правді в очі: констебль Ворвік – не краща партія.

      – От якби ти мене послухався, – втрутився батько, – зараз уже був би успішним адвокатом, оточеним гарними жінками у палаті, які там були б, повір мені.

      – Я де з ким зустрічаюся, – раптом сказала Ґрейс, і це було вперше, коли батько не зміг нічого відповісти. Він поклав свій ніж та виделку і уважно прислухався.

      – Вона працює у Сіті, проте батькові вона, вочевидь, не сподобається, бо вона адвокатка з розлучень.

      – Вже не дочекаюсь, як хочу з нею познайомитися.

      – Коли завгодно, мамо, проте май на увазі, що я не казала, хто мій батько.

      – Ти кажеш так, ніби я щось середнє між Распутіним та суддею Джеффрісом[3]! – сказав сер Джуліан і націлив свій ніж у серце.

      – Ти не такий харизматичний, – зазначила його дружина, – але й з тебе є користь.

      – О, то яка ж? – спитала Ґрейс.

      – У вчорашньому кросворді залишилося слово, яке я досі не можу розгадати.

      – Я

2

Примогенітура – принцип успадкування майна і титулів від батька старшим сином, народженим у законному шлюбі, виключаючи при цьому молодших синів, дочок та інших родичів.

3

Джордж Джеффріс, 1-й барон Джеффріс (1645–1689) – суддя, відомий своєю жорстокістю.