Хто не ризикує. Джеффри Арчер

пояснює, чому ви опинилися у поліції.

      – А потім ви одразу пішли до Фіцмолеану?

      – Так, це була моя перша робота після Кембриджу. Мабуть, учора було дуже помітно, що це моя перша спроба провести екскурсію.

      – Ви були неймовірною.

      – Я ще тільки починаю, ви це зрозумієте, коли послухаєте лекцію Тіма Нокса наступного тижня.

      – Не можу навіть уявити, як це – замінити свого начальника останньої миті.

      – Це було жахливо. Отже, наважуся спитати: як близько ви до повернення мого Рембрандта?

      – Вашого Рембрандта?

      – Так. Усі працівники Фіцмолеану стають власниками, коли йдеться про «Синдиків».

      – І я розумію чому. Проте через сім років ця справа стала, як то кажуть, висяком.

      – Але ж ви не працюєте над цією справою останні сім років?

      – Менше семи тижнів, – підтвердив Вільям. – Але я впевнений, що зможу повернути Рембрандта вам до кінця наступного місяця.

      Бет не засміялася.

      – Я все ще вірю, що картину можна знайти й повернути у галерею.

      – Я б хотів погодитися з вами, – сказав Вільям, коли Джино забирав порожні тарілки, – але не всі мої колеги так вважають.

      – Ви думаєте, вона знищена? – спитала Бет. – Я просто не можу повірити, що може існувати такий лиходій.

      – Навіть якщо цій людині вдавалося уникати в’язниці сім років?

      – То ви знаєте, хто її викрав?

      Вільям не відповів, але відчув полегшення, коли з’явився Джино з основною стравою.

      – Вибачте, – сказала Бет. – Мені не варто було питати. Але якщо я можу чимось допомогти, просто дайте мені знати.

      – Є дещо. Нещодавно ми знайшли дуже точну копію «Синдиків», і мені цікаво, чи не знаєте ви когось, хто спеціалізується на такому?

      – Це не моя парафія, – визнала Бет. – Я спеціалізуюся на мертвих голландцях та фламандцях. Але ви, мабуть, уже були у Галереї підробок у Ноттінг-гілл?

      – Ніколи не чув про таку, – сказав Вільям, намагаючись відшукати неіснуючий блокнот у кишені свого піджака, забувши, що він не на роботі.

      – На них працює велика кількість художників, які можуть підробити полотно будь-якого майстра, живого чи мертвого.

      – Це легально?

      – Не знаю, це ваша справа, – посміхнулася Бет. – Якщо ви не проводите дні та ночі виключно у пошуках мого Рембрандта, то маєте розв’язувати важливіші справи.

      – Викрадення маленького фіала місячного пилу та кілька підробок «Другої світової війни» Вінстона Черчилля.

      – Розкажете про це мені?

      Бет помирала зі сміху, коли Вільям розказував їй про доктора Тальбо та заступника американського генерального секретаря. Вона навіть порадила йому звернути увагу на непідписані збірки Вінстона Черчилля.

      – Може, так вам швидше вдасться вийти на слід вашого шахрая і ви будете на один крок попереду.

      – Гарна ідея, – погодився Вільям, вирішивши не казати їй, що саме цим він займався весь день. – Може, нам варто частіше бачитися, і тоді ви зможете стати детективом.

      – А ви – читати лекції у Фіцмолеані.

      Обидвоє засміялися.

      – Перші