Хто не ризикує. Джеффри Арчер

яким він може заробляти роками.

      – Отже, з якого магазину мені розпочати?

      – Я дам вам список місць, де спеціалізуються на перших виданнях з підписами, – сказав Гідді, витягаючи із шухляди свого столу тоненьку книжечку.

      – Дякую, – сказав Вільям, швидко гортаючи сторінки.

      – Не хвилюйтесь, майже всі вони знаходяться поблизу, – сказав менеджер, супроводжуючи Вільяма до ліфта.

      Детектив констебль Ворвік провів решту дня, обходячи книжковий за книжковим, та з’ясував, що шахрай був працьовитим чолов’ягою. Коли він не купляв, він продавав. Він був із дрібних ремісників, яких заохочувала влада. Кожен з менеджерів пообіцяв повідомити Вільяма, якщо в крамниці з’явиться чоловік, схожий за описом містера Гідді, та запропонує на продаж зібрання «Другої світової війни» Вінстона Черчилля з підписами, але всі погоджувалися, що шахрай навряд чи з’явиться у тому самому магазині вдруге.

      – Якщо він з’явиться, будь ласка, подзвоніть мені у Скотленд-Ярд за номером 230 1212 і попросіть з’єднати з 2150, – сказав Вільям, перш ніж рушити до наступної крамниці.

      Вільям продовжував пошуки, поки о шостій за ним не зачинилися двері останньої книжкової крамниці. Він доїхав на метро до станції Вікторія і побіг до Тренчард-Хаусу. Він швидко прийняв душ і замислився, незвично довго вирішуючи, що вдягнути. Нарешті він зупинився на блакитному блейзері, білій сорочці з відкритим коміром та сірих брюках, але відмовився від ідеї одягти краватку з університетських років.

      Щойно він вийшов з квартири, як зрозумів, що запізниться, якщо не візьме таксі, – місіс Волтерс не оцінила б такої витрати.

      Таксі висадило його біля «Єлени», на Фулгем-роуд за сім хвилин до призначеного часу.

      – Джино, це дуже важливе побачення, – сказав Вільям офіціанту, щойно той представився. – Перше, якщо бути точним. Тому мені може знадобитися ваша допомога.

      – Я потурбуюся про це, містере Ворвік. Я посаджу вас до тихого алькову.

      – О боже, ось і вона, – прошепотів Вільям.

      – А, синьйорино, – сказав Джино і з легким поклоном взяв її під руку. – Містер Ворвік уже тут і чекає на вас за своїм звичайним столиком.

      Вільям підірвався з-за столика, намагаючись не вилуплювати очі на Бет. На ній була жовта сукня до коліна з відкритими плечима, світло-зелена шовкова хустка та нефритове кольє, що доповнювало її образ.

      Джино допоміг їй сісти, поки Вільям чекав стоячи.

      – Бачу, ви тут завсідник, – сказала Бет, вмостившись на стільці.

      – Ні, я тут вперше. Мені це місце порадив друг.

      – Але офіціант…

      – Його я теж вперше бачу, – сказав Вільям, коли Джино повернувся з меню. Бет засміялась.

      – Отже, містере Ворвік, вам як завжди?

      – А що я завжди замовляю? – спитав Вільям. Джино здивовано подивився на нього, і Вільям продовжив:

      – Бет знає, що я тут вперше. Що ви порадите?

      – Для чарівної синьйорини у нас…

      – Джино, не перегравайте.

      – Невже ви не вважаєте її чарівною?

      – Вважаю, звісно, але не хочу, щоб вона