Хто не ризикує. Джеффри Арчер

жаль, ні. У мене побачення.

      Вільям посміхнувся.

      – Що ж, я все одно запам’ятаю цей вечір. Дякую вам, Бет.

      Коли він уже розвернувся до виходу, то почув:

      – Але я вільна завтра.

* * *

      Наступного ранку Вільям знайшов на теці зі справою на своєму столі жовтий стикер з текстом: «ТЕРМІНОВО: зателефонувати Ліз, тел. [phone]».

      – Що це? – спитав він Джекі.

      – Не знаю, Яструб сказав, що це терміново і ти маєш передати діалог з Ліз йому у звіті в письмовій формі.

      – Буде зроблено, – сказав Вільям, набираючи номер. За хвилину йому відповіла жінка:

      – Вітаю, чим я можу вам допомогти?

      – Це детектив констебль Ворвік зі Скотленд-Ярду. Мені потрібна Ліз.

      – Підкажіть її прізвище, будь ласка, або відділ, у якому вона працює.

      – Усе, що мені відомо, це те, що я маю поговорити з нею. Вона чекає на мій дзвінок.

      – Це комутатор Букінгемського палацу, сер. У нас є тільки одна Ліз, і, на жаль, вона зараз зайнята.

      Вільям почервонів.

      – Вибачте, – вичавив він. – Я помилився номером.

      Щойно він поклав слухавку, Джекі та детектив старший інспектор Ламонт розсміялися.

      – Вона точно тобі передзвонить, – сказала Джекі.

      – До речі, – сказав Ламонт, – Яструбу дзвонив американський посол, дякував за місячний пил. Молодець, хлопчино, тепер до роботи над «Вінстоном Черчиллем».

      Вільям відкрив теку під назвою «Черчилль» і спробував зосередитися, але йому це не вдавалося, бо минулий вечір не виходив у нього з голови. Він не міг згадати, коли востаннє жінка захоплювала всі його думки. Сьогодні він точно піде з роботи до сьомої, навіть якщо у кабінеті командора все ще горітиме світло.

      Він зібрався з думками, поки читав про майстерну махінацію, яку вигадав дрібний шахрай для свого збагачення. Коли він дочитав до останньої сторінки, то зрозумів, що йому доведеться обійти багацько книжкових магазинів Вест-Енду, щоб спіймати крадія на гарячому. Він попередив детектива старшого інспектора Ламонта, який був зайнятий пошуком міжнародного викрадача прикрас, що він має поборсатися у книжковій пилюці та не повернеться до кінця робочого дня.

      Вільям вирішив розпочати у «Гетчардс» з Пікаділлі, де працював менеджер Пітер Гідді – він перевірив його ім’я ще раз, – який подав заяву. Він вийшов зі Скотленд-Ярду та пішов у бік «Моллу» і, проходячи повз Букінгемський палац, не міг не думати про той сором, коли він намагався подзвонити Ліз, потім повернув до площі Сент-Джеймс та випірнув на Пікаділлі, де пройшов крізь двері з трьома ордерами постачальника королівського двору.

      Вільям спитав жінку за прилавком, чи може він побачити містера Гідді. Той з’явився і, перевіривши посвідчення Вільяма, повів його в офіс на четвертому поверсі й запропонував йому кави.

      – Що першим викликало ваші підозри? – спитав Вільям, відкриваючи блокнот.

      – Спочатку я взагалі не побачив чогось підозрілого, – відповів Гідді. – Черчилль був політиком, тому