Хто не ризикує. Джеффри Арчер

Це для сінефілів, яким подобається кілька годин уявляти, як це – обійти наших колег у Бостоні та переспати з гарною жінкою, яка за чистим збігом обставин виявляється агентом страхової компанії, що розслідує цю справу. Втім, вона взагалі єдина героїня, схожа на реальну: хоча у нашій справі страховий агент – це бюрократ середнього віку, на якого вдома чекають жінка та двоє дітей. Ба більше, він навіть не сягне рівня Фолкнера.

      – Ти ще тут, Ворвіку? – спитав Гоксбі.

      – Так, сер.

      – Тоді ти можеш здогадатися, що детектив старший інспектор Ламонт скаже далі.

      – Цей Фолкнер краде цінні картини з галерей або у колекціонерів із наміром домовитися з певними страховими компаніями, які готові вирішити справу за значно нижчу суму, ніж сума страхування.

      – Зазвичай сума вдвічі нижча, – сказав Ламонт. – Але для Фолкнера це непоганий прибуток.

      – Яким би розумним він не був, він не може такі складні операції здійснювати самотужки, – зазначив Вільям.

      – Він і не здійснює. У нього є команда, хоч і маленька, але дуже професійна. Вони працюють разом, проте кожного разу, коли ми хапали когось із його спільників, вони мовчали як риби.

      – Одного разу, – сказала детектив сержантка Ройкрофт, – ми навіть спіймали двох крадіїв на гарячому. Але у той час Фолкнер був у Монте-Карло в ліжечку зі своєю дружиною, яка підтвердила його алібі.

      – А ви не думаєте, що його дружина може бути його головною спільницею? – зауважив Вільям.

      – Вона вже кілька разів його прикривала, – відповів Гоксбі. – Але нещодавно ми з’ясували, що у нього є коханка.

      – Це ж ще не злочин, – сказав Вільям.

      – Так, але якщо вона дізнається…

      – А ви не намагалися запропонувати комусь з його банди угоду про визнання провини? – знову спитав Вільям.

      – Жодного шансу, – сказав Ламонт. – Фолкнер має негласну домовленість із кожним із них, без можливості скасування.

      – Обидва отримали шість років, – сказав Гоксбі, підхопивши розмову, – а за їхніми родинами уважно спостерігали, хоча ми ніколи не могли зв’язати ці злочини з Фолкнером. Третій злодій, який був пов’язаний з крадіжкою у Фіцмолеані, мав зшиті губи, просто як нагадування, що трапиться з ним, якщо він захоче свідчити проти своїх.

      – Але якщо Фолкнер перепродає крадене…

      – Згідно з його податковою декларацією, – сказав Ламонт, – Фолкнер займається фермерством. У нього маєток на дев’ять кімнат у Гемпширі та триста акрів землі з кількома коровами, які щипають траву на цій території, проте не продаються.

      – Але хтось має вести перемовини зі страховими компаніями?

      – Цим займається його права рука, – сказав Ламонт. – Містер Бут Вотсон, королівський адвокат. Людина, яка завжди працює на анонімного клієнта. Щоразу як ми намагаємося його притиснути, він нагадує про конфіденційність договору між адвокатом та клієнтом.

      – Але якщо Бут Вотсон знає, що він працює на злочинця, хіба він не має повідомити у поліцію як професіонал?

      – Це