Доки кава не охолоне. Тосикадзу Кавагути

її в такій лячній ситуації, Казу не лише не допомагала їй – вона пропонувала жінці в білій сукні каву. Фуміко була ошелешена. «Мені чітко сказали, що ця жінка – привид, і я даремно не повірила. Припустилася помилки й тоді, коли схопила жінку за руку й спробувала силою зрушити її зі стільця. Та навіть попри те, що я кричала: «Допоможіть!», дівчина не звертала на мене уваги, а тепер, ніби нічого й не трапилося, запитує жінку, чи не бажає вона ще кави! З якого дива привидові хотіти кави?» Та спромоглася сказати лише:

      – Ви, мабуть, жартуєте!

      Проте впевнений потойбічний голос відразу відповів: – Так, дякую.

      Це сказала жінка в білій сукні. А потім несподівано тіло Фуміко значно полегшало.

      – О-ох…

      З неї зняли прокляття. Фуміко, тепер уже вільно відсапуючись, стала на коліна й поглянула на Казу.

      Та відповіла їй таким самим поглядом, мовби хотіла запитати: «Ви хочете щось сказати?», і байдуже знизала плечима. Жінка в білій сукні відсьорбнула свіжої кави й мовчки повернулася до своєї книжки.

      Поводячись так, ніби не трапилося нічого надзвичайного, Казу пішла на кухню поставити на місце кавову карафку. Фуміко знову потягнулася до плеча тієї страхітливої жінки. Її пальці відчували її шкіру. Ця жінка тут. Вона існує.

      Намагаючись осягнути ту химерщину, яка щойно з нею скоїлася, вона почувалася вкрай спантеличеною. Вона відчула все на собі – із цим годі було сперечатися. Тіло Фуміко притиснула до землі якась невидима сила. Доки мозок шукав бодай якесь логічне пояснення, її серце вже зрозуміло ситуацію настільки добре, що скажено перекачувало галони крові по всьому її тілу.

      Вона підвелася і, відчуваючи легеньке запаморочення, підійшла до барної стійки. Казу саме повернулася з кухні. Фуміко досі почувалася збентежено.

      – Вона справді привид? – запитала вона Казу.

      – Так, – просто відповіла дівчина й почала насипати цукор до цукорниці.

      Для Фуміко це був приголомшливий досвід, який вона пережила вперше. А для Казу – такий самий буденний епізод, як і насипання цукру до цукорниці.

      «Отож, зі мною трапилося щось геть неймовірне!» Фуміко все ще шукала пояснення. «Якщо привид… і прокляття… справжні, то шанс повернутися в минуле, мабуть, теж реальний!»

      Переживши прокляття, Фуміко, яка до того сумнівалася, що можна повернутися назад у часі, тепер щиро вірила: повернутися в минуле можливо. Утім, була одна проблема.

      Уся заковика в тому правилі – повернутися в минуле можна, лише сидячи на певному стільці. А на тому стільці саме сидів привид жінки. «Вона не зважала на мої слова. А коли я спробувала підняти її силою, вона прокляла мене. Що ж робити?»

      – Вам просто треба зачекати, – сказала Казу, ніби прочитала думки Фуміко.

      – Що ви маєте на увазі?

      – Щодня вона один раз виходить до вбиральні.

      – Привиду треба ходити до вбиральні?

      – Доки її немає, ви можете посидіти на її місці.

      Фуміко уважно подивилася на Казу. Дівчина ледь помітно кивнула. Схоже, це був єдиний вихід. А от чи дійсно Фуміко було цікаво, чи