Справа зниклої балерини. Олександр Красовицький

Він якраз збирався це зробити, а також описати французу, яким на смак вийшов конфітюр. Звісно, надсилати лист доведеться спершу до Швеції. Вже звідти легка рука пана Ліама Нільсона, обов’язкового учасника їхньої шахової тріади від початку війни, спрямує послання Тараса Адамовича Галушка до Франції. Мосьє Лефевру тепер також доводиться надсилати кореспонденцію в такому ж порядку. На це він не стомлюється нарікати, щораз присвячуючи цій ситуації кілька рядків у черговому листі до київського друга.

      У таку довгу дорогу варто відправляти описи і вивіреного ходу, і бездоганного конфітюру. Приготувати саме такий завадила банальна річ – перебір з цукром. Мабуть, малі шибеники вирішили додати більше. Цибуля мала б карамелізуватися, стати солодкою, з ноткою гіркуватості – тоді вона ідеально поєднується з сиром.

      Якщо ж додати надто багато цукру, конфітюр перетвориться на смолу найдавніших дерев, що колись упала в холодні обійми праматерів всіх річок. Велику миску застиглого бурштину – ось що він отримав замість ніжного варення з цибулі. Щоправда, хлопчаки не засмутились: накололи собі бурштинових солодощів і розбіглись хто куди. Тарас Адамович махнув рукою і вирішив відкласти спробу на наступний день.

      Зараз насолоджувався тишею і спокійною працею. Розмірений плин думок, акуратні кубики цибулі, що розсипаються з-під ножа. Він заздалегідь приготував яблучний оцет – потрібна одна столова ложка, не більше, цукор – головне не передати куті меду цього разу. Без меду, до речі, теж не обійтися, обрав липовий. Мед з власної пасіки йому зазвичай постачає Сильвестр Григорович. Згадавши давнього друга, зітхнув. Так і не відповів йому, а треба було б написати.

      Поставив велику миску на вогонь, налив олії, додав нарізаної цибулі, ковтнув кави. Тепер – тільки помішувати. Цибуля має стати прозорою, як вуаль тендітної панночки. Потрібен час.

      Хвіртка ображено хряснула від надто сильного удару, ворона каркнула і, змахнувши крилами, злетіла з гілки. Тарас Адамович поставив чашку з недопитою кавою на стіл. Навіть якщо пекельний пес Цербер зірвався з ланцюга й навідався до його двору, він спершу карамелізує цибулю, а вже потім дасть йому себе зжерти. Подивився в миску, де в олії шипіла і танула цибуля. Ще зарано. Цукор можна додати трохи згодом. А вже потім – постійно помішувати.

      Почув кроки стежкою – певно, Цербер вирішив перевірити, чи є хто в будинку. Кроки наближались, цибуля прозорішала. Тарас Адамович зрозумів, що незнайомець зупинився біля веранди. Обережно додав оцту, потім – трохи цукру, знову помішав.

      – Добрий день! – почув голосне привітання. Цербер виявився вихованим.

      – Добрий день, – сказав у відповідь, – почувайтеся як удома, я зараз закінчу й вийду до вас.

      Для того, щоби закінчити чаклувати над конфітюром, йому потрібно було з пів години, однак незнайомець не повідомив про свій візит, отож хай нарікає на себе. Підсипав ще цукру, помішав і – подобрішав. Зменшив вогонь, ще раз помішав, витер руки об бездоганно випрасуваний рушник і рушив на веранду.

      Полуденне сонце не шкодувало