Пригоди «Сліпучого». Джек Лондон

і грот «Сліпучого» звис, ліниво клапаючи й гойдаючись туди й сюди.

      – Ось як, фі ф мене украділь моя шофен! – закричав Піт-Француз і побіг до каюти по рушницю.

      – Я попереджуй фас, фі сарас з шофна насад. Колі ні, я буду стріляйт!

      Але ж добре тямлячи, що солдат пильнує з берега все, що тут коїться, він не наважився вистрілити навіть у повітря.

      Джо ця загроза не злякала. Він, в якого ніколи ніхто не стріляв, за ці останні двадцять чотири години зазнав «вогню» вже двічі. Одним разом більше, одним разом менше – тепер це для нього не мало ваги. Отож він гріб шалено, не зважаючи на Піта-Француза, що в дикій люті загрожував йому найжахливішими карами, як він тільки попадеться йому до рук. Справа ускладнилася втручанням Фриско-Кіда, що почав бунтувати.

      – Тільки спробуйте застрелити його, й я поклопочусь про те, щоб вас повісили, – погрожував він. – Залиште його. Він добрий, чесний хлопець. І йому не місце тут із нами; він не може пристати до нашого паскудного брудного життя!

      – A-а, й ті тюді ж! – у лютій нестямі залементував Француз. – Ф такім расі я тебе вб’ю, – й він кинувся на хлопця. Фриско-Кід примусив його пробігти за собою від кокпіта до бушприта й назад, але тут міцний подув вітру приневолив Піта припинити цю гонитву й знову вдатися до попередньої. Підскочивши до румпеля й послабивши грот, як цього вимагав ходовий подув вітру, він скерував шлюп прямісінько на Джо. Той востаннє щосили гребнув веслами, відтак, у розпачі, спустив їх…

      Піт-Француз попустив грот-шкота, й коли судно зменшило ходи, обгинаючи тепер нерухомого човна, витяг звідти Джо.

      – Ти тільки мовчи! – прошепотів Фриско-Кід, коли розлючений француз прив’язував фаленя, – не відказуй, дай йому вилаятися, так ліпше буде!

      Проте в Джо озвалася вся його англосакська кров, і він не послухав цієї перестороги.

      – Послухайте ви, містере Піте-Французе або як ще вас там звуть! – сказав він. – Ви повинні знати, що я хочу від вас піти й піду. Отже, найкраще, що ви можете зробити, це виправити мене на берег. Якщо ви цього не зробите, то не буду я Джо Бронсон, якщо не запроторю вас до в’язниці!

      Фриско-Кід із жахом чекав, що далі буде. Піт-Француз остовпів: якесь хлоп’я… на його власному судні… і насмілюється так із ним розмовляти… Це ж просто нечувана річ! Він знав, що, затримуючи в себе Джо, він порушує закон, але й відпустити його він боявся: хлопець надто багато знав про його судно й про те, що це судно поробляє. Погрожуючи в’язницею, хлопець сказав йому прикру правду. Єдине, що залишалося – це залякати хлопця.

      – Ось як, фі мене закрошуфав ф’ясница? Колі так, то й фі пітете сі мной туди!… – люто заверещав француз. – Мінулій ніч і фі буф з нами ф чофен. Фітпофідайт мені: фі буф із нами, фі краф салізо, краф? Фі біг. І фі ще насмілійсь казаті, що фі міне надіслай до ф’ясница? Ха, ха, ха…

      – Так, але ж я не знав, – відказував Джо.

      – Ха, ха… Смішно. Фі це скашіть суддя – фін теш сміяться.

      – Кажу ж вам, що я не знав, – відважно повторив Джо. –