Українські прислів’я і приказки. Отсутствует

за Дунай, та й додому не думай.

      На Поділлю хліб на кіллю, а ковбасами плоти городжені.

      Кам'янець вінець: кругом вода, всередині біда.

      У Печері – лягай спати без вечері.

      Рогатин – Богові побратим (містечко в Галичині).

      Львів не всякому здорів.

      В Станіславі, кождий на своїй страві.

      В Луцьку все по-людську: навколо вода, всередині біда.

      Чигиринці спекли чорта в ринці, а таращанці з'їли його вранці.

      Про Київ не жахайсь, до Волині пригортайсь, а Покуття тримайсь.

      Обізвався Яготин: «Ніжин мені побратим», а Ніжин каже: «Є у степу Ромен, та він мені не рівен».

      У Хоролі – всього доволі.

      Ворскла – річка невеличка, береги ламає; хто в Полтаві не буває, той лиха не знає.

      Не пив полтавської води.

      У Попівці хліб по копійці, а в Перекопі хліб по копі.

      У Попівці люди по копійці, а в Конотопі – по копі.

      Сосниця – розкошниця, є де сісти, та нічого їсти.

      Сосниця – розкошниця, великі вжитки: хто прийде в жупані, так піде без свитки.

      Тепер життя панам і котам.

      На все негаразд стало, а найгірше, що Бог хліба не родить.

      Що далі на світі, гірша біда настає: убогий чоловік зовсім погибає.

      Тепер правдою на світі не проживеш.

      Така тепер у світі правда.

      Бувало стригало, а тепер голить.

      Доброго чоловіка тепер і зі свічкою не знайдеш.

      Тепер розумніші яйця від курей.

      Тепер уже простіть, яйця старіші, як кури.

      Усе пішло до гори дном.

      Наші діди зазнали біди, наші внуки зазнають муки.

      Січ, козак, гетьман

      Січ мати, а Великий Луг батько.

      Наш Луг батько, а Січ мати – от де треба помирати.

      І на Січі мудрий німець, картопельку садить.

      «Пугу, пугу!» – «Козак з Лугу».

      Чубатий іде – лихо за собою веде.

      Отак! Славу під лаву!

      Вони свою славу кинули під лаву (сказано про запорожців).

      «Чим грішний?» – «Малим родився, п'яним умер, нічого не знаю… – іди душа до раю!» (про запорожця).

      Козак не боїться ні тучі, ні грому.

      – … ні хмари, ні чвари.

      Зроду-звіку козак не був і не буде катом.

      Де козак, там і слава.

      Степ та воля – козацька доля.

      Коли козак в полі, то він і на волі.

      Козак – душа правдивая, сорочки не має – коли не п'є, так нужу б'є, а все не гуляє.

      Козацькому роду нема переводу.

      У нас де крак, там козак, а де байрак, там і сто козаків.

      Де байрак, там і козак.

      Що село, то й сотник (за Хмельницького було).

      Добрий козак баче, де отаман скаче.

      Козак з бідою, як риба з водою.

      Козак з біди не заплаче.

      Козак журби не має.

      Козак на дорозі, а надія в Бозі.

      Місяць – козацьке сонце.

      Нащо в Бога день, як в козака місяць?

      Птиця