Морські казки: Казки про мелюзину і морських людей. Сборник

лягай спати, я тобі постараюся помогти.

      Тоді пішов він і ліг спати, а вона пізно вночі вилітає, знову й знову требує дияволів. Налетіло їх стільки, що не можна!

      – Чого, – кажуть, – панно, нас потребуєш?

      – Потребую, – каже, – постарайтесь за ніч зорати поле, засіяти пшеницю, щоб вона за ніч уродила, щоб ви її зжали, склали у копи, знайшли купця, продали і принесли мені гроші, ще щоб ви мені сказали, скільки кіп буде, щоб тії копи поколотили і сказали, скільки копа дає і щоб принесли мені на пробу пшениці. Про мене хоч готової нарвіть і плац усадіть.

      – Добре, – кажуть, – панно, постараємося для тебе.

      Зробили все, як їм казала панянка.

      Вона його будить:

      – Ну, вставай, – каже, – неси батькові – потіш його. Не проговорися, що то я зробила.

      Приносить той пшеницю. Змій ще спав.

      – Уставай, – каже, – пане, маємо тисячу кіп.

      – Почому вона видає?

      – По півтора корця.

      – Добре, – каже той, – коли ти теє зробив, іди ти тепер спати, а увечері приходи.

      А кожну ніч він кладе йому по триста талярів.

      – Як до кінця дослужиш, – каже, – то всі гроші забереш, а як же ні, то мій меч, а твоя голова з плеч.

      Той і каже:

      – Пане, не на те я йшов, не на твій меч, а на те, щоб старатися, щоб ти мені заплатив.

      Приходить змій увечері до хлопця.

      – Бач, – каже, – ту ниву? Щоб ти мені викопав ріку, висипав береги, щоб вода була, щоб млин був на шість каменів, щоб, пшеницю змолотивши, змолов, за ніч булок напік і щоб на снідання приніс, щоб було до чаю.

      Тоді йде той до панянки уночі і плаче.

      – А чого ж ти плачеш?

      – Як же мені, – каже, – не плакати, коли не знаю, що робити.

      – Не журися, Петрусю, – каже панянка, – я для тебе все постараюсь.

      Пізно вночі потребує вона знову дияволів і каже їм:

      – Так і так, – каже, – зробіть мені те, що я вам скажу. Постарайтесь за ніч викопати ріку, щоб вода була, млин щоб був на шість каменів. Щоб пшениці намололи, напекли булок і до чаю мені раненько принесли.

      – Добре, – кажуть, – будемо старатися, панно.

      От вони у одного обивателя млина взяли, викопали сажалку, намололи пшениці, напекли булок і ще вночі приносять до тої панянки. Будить вона того й каже:

      – Вставай, неси до батька булки.

      От уранці змій просинається, а хлопець приносить йому булки.

      – Ну, – питає пан, – що ж, ти напік булок?

      – Напік, – каже.

      – Не може бути!

      – Як, не може бути?

      – Ну, тоді попробуй сам, може, ти мені яку трутизну приніс?

      – Нащо ж мені пан відказує, що я трутизну приніс?

      – А хіба ж я знаю, що ти уночі робив?

      – Я, – каже, – стараюся, що ти мені розказуєш.

      Бере той хлопець булку і з'їв.

      – Ну, тепер, пане, дай мені пляшку вина.

      Випив пляшку вина.

      – Ну, я тепер ще кращого розуму набрався, що звелиш, буду робити.

      – Але, малий, непремінно хтось тобі помагає!

      – Ні, – каже, – ніхто, я сам стараюся.

      – Ну, гляди