Морські казки: Казки про мелюзину і морських людей. Сборник

панно, постараємося.

      Полетіли. Тоді сад той вони викрали у якогось поміщика. Уродило те все, і приносить він тому панові на снідання.

      – А що, – каже, – зробив?

      – Зробив, – каже.

      – І фрукти приніс?

      – Приніс.

      – А ну, – каже, – покуштуй сам перше, а то, може, ти яку трутизну там приніс.

      Їсть той хлопець і пан покуштував.

      – Ну, – каже, – іди ж тепер віддихати, увечері я знову тобі загадку загадаю.

      От той пішов і ліг на кухні спати. Виспався, а увечері приходить до пана на диспозицію.

      – Ну, що ж, малий, прийшов?

      – Прийшов, пане, – каже той.

      – А що ж, малий, з нами буде?

      – Що звелиш, то я мушу те зробити.

      – Я хочу, щоб ти на ніч пішов у ліс на варту. Що буде летіти чи бігти, чи то кінь, чи птах, чи змій, щоб ти мені піймав.

      Дав йому рушницю, і пішов той на варту у пушу. Стоїть. Летить змій з трьома головами та просто навпроти нього. Петрусь його ловить, а він почав його бити, драти, пекти. Петрусь і впустив. Тоді прилітає тая панянка, бо вона знає всякі промисли його.

      – А, – каже, – Петрусю, що ти зробив? Чом ти не держав?

      – А коли, – каже, – я не зміг потвору вдержати, бо пече таким огнем пекельним, пече, дере!

      – А, – каже, – то був мій батько.

      – А чорт його знав, що то твій батько!

      – Ну, – каже, – гляди ж, буде летіти брат мій старший з двома головами, то вдержи…

      – Як так буде пекти, як твій батько, то я не вдержу.

      – Е, – каже, – держи, а то буде зле!

      Тоді летить той до нього просто, пече його, б'є, дере його… Упустив.

      Прилітає знову та панянка.

      – Е, – каже, – що ти наробив? Нащо ти упустив?

      – А як же його вдержати, коли так дуже пече!

      – Тепер, – каже, – буде йти стара мати у жіночому стані, у простому, то гляди ж, держи її, що б вона не робила – держи.

      От іде стара біля нього і каже:

      – Добрий вечір тобі, малий.

      – Здорова була, бабо. А за чим ти, бабо, у такій порі у лісі ходиш?

      – Була, – каже, – у людей на весіллі, запізнилася, та упилася, та йду.

      – Ну, бабо, стій, бо я тебе не пущу.

      – Е, синочку, що я тобі зробила?

      – Ні, – каже, – не можна, я на те на варті стою, не повинен нікого пропустити.

      Та баба пробоєм йде. Він її за коси і давай дрюком бити.

      – А, синочку, глянь на Бога, чи у тебе руки зведуться на мене, на таку стару жінку? Може, й у тебе матка є стара.

      Йому серце скрутилося – він і пустив. Знову прилітає панянка.

      – Що ти, Петрусю, наробив? Нащо ти її упустив? Я ж тобі казала, щоб ти держав.

      – Як же мені її було не пускати, коли вона така стара, так жалібно просилася?

      – Ну, гляди ж, тепер буде летіти менший брат мій, він буде летіти конем, з сідлом зі всім: ти держи, не пускай, чи буде він перекидатися ведмедем, чи чим, а ти держи, що в руках стане, то принось, бо це буде у послідній раз. А то батько догадається, що я тобі помагаю, і вже кінець буде з нами.

      Летить той огир (жеребець) карий на нього