Нічний молочник. Андрей Курков

самогону.

      Перехиливши чарку, Діма запропонував побратимовікрадієві просто розділити товар на три частини, і хай кожен про свою частину сам турбується.

      Вантажник міркував хвилини три.

      – Я вже одного разу вдав з себе дурника, – сказав він. – Прийшов у Києві до аптеки на Володимирській, ампулу захопив. Попрохав чолов’ягу в халаті глянути, проти чого вона. Сказав, буцімто ліки від раку, на базарі з рук придбав…

      – Ну? – зацікавився Діма.

      – Що ну? – зненацька розсердився Борис. – Нічого! Він їй горлечко скрутив. Довго принюхувався, на скельце крапнув, глянув на світло і знизав плечима. Сказав, що це більше схоже на якесь склоподібне тіло, ніж на ліки від раку.

      Діма хмикнув.

      – То що, будемо ділити? – спитав знову.

      Борис махнув рукою. Мовляв, хрін з тобою, згоден.

      Діма вийняв дві торби, газету «Демократична Україна» розстелив на підлозі, і вони розділили коробочки з ампулами на трьох. Лишалася одна зайва, і Діма її віддав Борисові.

      – Я в тебе торбу позичу, – сказав Борис.

      Виходив він з гаража з торбою, в якій лежали дві долі ампул, його та Женина, і з покоцаною валізкою. Діма зачинив за Борисом двері гаража, а сам залишився усередині. Його затишний куточок вже прогрівся від розжареної спіралі, намотаної на шматок азбестової труби. Шкода було Дімі це тепло марнувати, тож він налив собі ще чарку самогону. Випив. Опустив погляд на підлогу, де на газеті лежала його частина пачечок з ампулами. «І що з ними робити?» – подумав він. Але голова не хотіла шукати відповіді на це питання. Діма раптом згадав, що завтра вранці треба на зміну. А це означає: час поспати. І спатиме він цієї ночі спокійно й міцно, бо в його гаражі нема вже чорної пластикової валізки, й ампул чужих немає, а отже, не будуть його більше турбувати вантажники Женя й Борис. А що зі своєю частиною ампул робити, він ще вирішить.

      Діма повернувся додому. Влігся під ковдру й задрімав. Одразу й заснув би, якби Валі не заманулося розважити його пестощами, дякуючи за пошуки Мурика. Діма знехотя прийняв Валині любощі. Прийняв і одразу ж заснув. І вона заснула відразу, ні крихти не ображаючись на чоловіка, що той так швидко втомлюється. Він завше такий був. Та й вона така сама, чого вже там!

      19

      Київ. Вулиця Грушевського

      Маршрутка вмить заколисала Ірину. Гуркіт двигуна вривався в її дрімоту, але ніскілечки не заважав. Водій Вася провадив свою «газель» мовчки. Зимова дорога була, вочевидь, більш засніженою, ніж зазвичай. Ірина у півсні кілька разів відчула тілом, що маршрутка їде не прямо, а петляє з боку в бік.

      Ірина прокинулася, визирнула зі шкаралупи своєї дрімоти, коли «газель» уже, здавалося, от-от мала загальмувати біля метро. Але некваплива маршрутка лише дряпалася на останній пагорб, з якого ціле місто – як на долоні. Воно її остаточно й розбудило, це місто. Спочатку всюди темрява нічна, і попереду, і збоку. А потім виринає перед тобою заграва міських вогнів, і хоча до них ще неблизько, кілометрів з десять, а серце вже пришвидшує своє цок-цок, за яким можна лише стан душі звірити,