Нічний молочник. Андрей Курков

їй на плечі й перетворилася на ніжно-смарагдову шаль.

      – Де ви знайшли таку красу? – спитав Єгор.

      Ірина всміхнулася. Розповідати про те, що будь-яку річ можна перефарбувати й носити, наче нову, їй не хотілося. Особливо йому, який сидів у дорогому темному костюмі з бордовим галстуком на білій сорочці.

      Підійшла дівчина у білому фартушку.

      – Два «американо» і… – Єгор обернувся до Ірини, – коньячок?

      – Мені не можна.

      – Тоді тістечка! – Єгор знову глянув на молоденьку офіціантку. – Які у вас сьогодні найсвіжіші?

      – У нас усі свіжі! Візьміть «Тірамісу»!

      – Гаразд. Два!

      Дівчина відійшла.

      – То ви зовсім не п’єте? – у голосі Єгора вчувався трохи образливий для Ірини подив.

      Вона глянула в його карі очі. Заперечливо похитала головою.

      – Моїй доньці три місяці, – сказала Іра. – Вона в мене ще немовля.

      – Доньці три місяці і ви щодня на роботу їздите?! А з нею хто? Чоловік?

      – З нею мама, – радість від зустрічі покинула Ірину. Їй менше за все хотілося розповідати цьому красивому чоловікові про себе. Адже розповідати про себе – це перелічувати свої проблеми. Майже жалітися! А чужі проблеми відштовхують. Ірина по собі це знає. Щойно хто-небудь малознайомий починав ділитися з нею своїми проблемами, як хотілося заткнути вуха пальчиками й відійти вбік. Ось і він, мабуть, наслухається зараз її проблем і його погляд потьмяніє. Ні, не буде вона його «вантажити».

      – А чоловіка нема, – трохи веселіше додала Ірина. – Вигнала я його. Та він же й чоловіком мені не був!

      – І живете там, у Липівці? – знову спитав Єгор.

      Вона кивнула.

      – А звідки у вас така міська вимова?! – щиро здивувався Єгор. – Я ж також народився у тих краях, за Кодрою. Але виріс тут, у Києві.

      – Я вчилась у Києві. Та й телевізор любила подивитись! – зізналась Ірина з усмішкою. – Мама мені з дитинства товкмачила: повторюй усе вголос за телевізором, будеш красиво говорити! У нас же, самі знаєте, як балакають. А мамі й телевізор не допоміг.

      – А працюєте ким? – не вгавав Єгор.

      Погляд Ірини зупинився раптом на його чорній слухавці. Вона прослідкувала очима за дротиком, який губився під коміром піджака. Розсміялася.

      – Що, таємна у вас робота? – всміхнувся Єгор.

      – Це у вас таємна, – розслабилася, адже розмова віддалялася від її проблем. – Я – годувальниця.

      Єгор саме підняв над своїм горнятком фарфоровий дзбаночок з гарячим молоком. Завмер на мить.

      – Так, – видихнув не без подиву. – Рідкісна у вас професія!

      – Закінчиться молоко, буду іншу роботу шукати, – легко вимовила Ірина.

      – Вам? – Єгор підніс дзбаночок з молоком до її філіжанки.

      Ірина кивнула.

      «Тірамісу» танув у роті. У кав’ярні зазвучав негучний джаз. Єгор пив каву, маленькою ложечкою брав шматочки соковитого тістечка й клав їх до рота. І задумливо дивився на Ірину.

      – Вам не обов’язково бути такою відкритою і щирою, – сказав він раптом стурбовано. – Ви так легко про