Грішна. Тесс Герритсен

тоді ти знову відлетиш.

      – Принаймні можемо хоч трохи надолужити. Ти не можеш взяти кілька вихідних?

      – У мене робота, Вікторе. Я не можу просто так її покинути.

      Він зиркнув на будівлю і з недовірою засміявся.

      – Не знаю, як ти могла обрати таку роботу.

      – Темна сторона, пам’ятаєш? Це я.

      Чоловік подивився на неї, його голос став ніжніший.

      – Ти не змінилася. Аніскільки.

      – Ти теж, і саме в цьому проблема.

      Вона сіла до автомобіля й захряснула дверцята.

      Він постукав у вікно. Мора глянула на нього – він дивився на неї, на віях блищали сніжинки, і вона не мала вибору, окрім як опустити скло й продовжити розмову.

      – Коли ми знову зможемо поговорити? – запитав Віктор.

      – Я маю їхати.

      – Тоді пізніше. Сьогодні.

      – Не знаю, коли буду вдома.

      – Ну ж бо, Моро. – Він нахилився ближче. М’яко промовив: – Ризикни. Я зупинився в «Колонаді». Потелефонуй мені.

      Вона зітхнула:

      – Я подумаю.

      Чоловік простягнув руку, стиснув її плече. Його запах знову здійняв хвилю теплих спогадів – про ночі, коли вони спали під свіжими простирадлами, переплівши ноги. Про довгі повільні поцілунки з присмаком свіжих лимонів і горілки. Два роки шлюбу лишили по собі незабутні спогади, хороші, так само як і погані, і в цю мить, коли його рука лежала в неї на плечі, хороші переважали.

      – Я чекатиму твого дзвінка, – сказав він. Уже вважаючи себе переможцем.

      «Невже він вважає, що це так просто? – дивувалася вона, виїжджаючи з паркувального майданчика в напрямку Джамайка-Плейн. – Одна усмішка, один дотик – і все пробачено?»

      Колеса раптом повело на крижаній дорозі, Мора вхопилася за кермо, негайно сфокусувавшись на тому, щоб опанувати авто. Вона була така збуджена, що не усвідомлювала, як швидко їде. Задні колеса «Лексуса» повело, прокрутило в пошуках точки опори. Лише вирівнявши автомобіль, Мора дозволила собі видихнути. І знову відчути лють.

      «Спочатку ти розбив мені серце. А тепер ще й мало не вбив».

      Ірраціональна думка, але вже як є. Віктор надихав на ірраціональні думки.

      Коли Мора зупинилася через дорогу від абатства Грейстоунз, вона почувалася виснаженою. Трохи посиділа всередині, беручи емоції під контроль. «Контроль» – вона жила цим словом. Вийшовши з автомобіля, ставала публічною особою, видимою для преси й правоохоронців. Вони розраховували на її спокій і розсудливість, тож такою вона й буде. Часто вистачало навіть просто такою здаватися.

      Вона вийшла й цього разу перейшла дорогу впевнено, не ослизаючись. Уздовж вулиці вишикувалися поліцейські автівки, у своїх фургонах сиділи дві знімальні групи, чекаючи на сенсаційний розвиток подій. Зимове світло вже вицвітало у вечір.

      Мора теленькнула у дзвін, і з тіней постала черниця в чорному вбранні. Вона впізнала Мору і впустила її без жодного слова.

      У дворі сніг вкрили десятки слідів. Це було зовсім інше місце, не таке, як того ранку, коли Мора вперше ввійшла сюди. Сьогодні подобу спокою порушували пошуки. У вікнах світилися вогні, у галереї чулося відлуння чоловічих