Грішна. Тесс Герритсен

зморшками виснаження, яких Мора ще не бачила.

      – Ми нічого не знайшли. Шукали з самого полудня. Але на те, щоб зазирнути в кожну шафу, в кожну шухляду, потрібен час. А є ще поле й садок на задньому дворі – хтозна, що там під снігом. Вона могла викинути його у сміття кілька днів тому. Могла передати комусь за воротами. Ми можемо цілими днями шукати те, чого тут може й не бути.

      – А що про це каже абатиса?

      – Я не говорила їй, що саме ми шукаємо.

      – Чому?

      – Не хочу, щоб вона знала.

      – Вона може допомогти.

      – Або зробити все можливе, щоб ми його не знайшли. Думаєте, цій єпархії потрібні нові скандали? Думаєте, вона хоче, щоб світ знав, що черниця цього ордену вбила власну дитину?

      – Ми не знаємо, чи дитина мертва. Тільки що вона зникла.

      – І ви повністю впевнені в тому, що побачили на розтині?

      – Так. Камілла була на останньому терміні вагітності. І – ні, я не вірю в непорочне зачаття. – Вона присіла на ліжко поряд із Ріццолі. – Батько може бути ключем до цього нападу. Ми повинні його визначити.

      – Так, я саме про це й думала. Батько. Як «отець».

      – Отець Брофі?

      – Привабливий чоловік. Ви його бачили?

      Мора згадала яскраві сині очі, що дивилися на неї над хворим оператором. Згадала, як він вийшов із воріт абатства, наче вбраний у чорне воїн, щоби стати проти тієї вовчої зграї репортерів.

      – Він мав неодноразовий доступ сюди, – вела далі Ріццолі. – Він служить тут месу, слухає сповіді. Чи ж є щось інтимніше за те, щоб розповідати свої таємниці у сповідальні?

      – Ви маєте на увазі, що секс був добровільний.

      – Я просто кажу, що він хлопець нівроку.

      – Ми не знаємо, чи вона зайшла в тяж в абатстві. Хіба Камілла не навідувалася до родини в березні?

      – Так. Тоді померла її бабуся.

      – Час наче підходить. Якщо вона завагітніла в березні, зараз був би дев’ятий місяць. Це могло статися під час її гостин удома.

      – Або ж тут, у цих стінах. – Ріццолі цинічно пирхнула. – От тобі й обітниця чистоти.

      Вони трохи посиділи мовчки, дивлячись на хрест на стіні. «Скільки ж недоліків у нас, у людей, – подумала Мора. – Якщо Бог є, то чому він ставить для нас такі недосяжні стандарти? Чому вимагає того, чого ми не можемо досягнути?»

      – Я колись хотіла стати черницею, – мовила вона вголос.

      – Я думала, що ви не віруєте.

      – Мені тоді було дев’ять. Я щойно дізналася, що мене вдочерили. Двоюрідний брат випустив кота з мішка, так би мовити, – зі шкоди вибовкав те, що несподівано все пояснило. Чому я не схожа на батьків. Чому не було знімків мене немовлям. Я всі вихідні проплакала у своїй кімнаті. – Мора похитала головою. – Бідолашні батьки. Вони не знали, що робити, тож повели мене в кіно, щоб підбадьорити. Ми дивилися «Звуки музики» за сімдесят п’ять центів, бо кіно старе.

      Вона трохи помовчала.

      – Я вирішила, що Джулі Ендрюс – красуня і що я хочу бути такою, як Марія. В ордені.

      – Гей, док. Хочете, відкрию