Історія нового імені. Элена Ферранте

Її очі палали гнівом, і, щойно автівка від’їхала, вона накинулася на Стефано з найбруднішою лайкою та найобразливішими висловами, які тільки можна вигадати для чоловіка з нашого району.

      Він незворушно вислухав усе зі своєю звичною натягнутою усмішкою, не зронивши жодного слова, і врешті вона замовкла. Але мовчання тривало недовго. Ліла заговорила знову, цього разу спокійно, хіба що важко дихаючи. Вона заявила, що не має жодного наміру залишатися в автівці ані хвилини, що їй гидко навіть дихати з ним одним повітрям, а тому хоче вийти з машини негайно. Стефано побачив, що її обличчя справді скривилося від відрази, але продовжував мовчки їхати далі, аж поки вона знову не почала кричати, вимагаючи, щоб він зупинився. Тоді він з’їхав на узбіччя, але коли Ліла спробувала була відчинити дверцята, він міцно вхопив її за руку вище ліктя.

      – А тепер послухай мене, – промовив він тихо, – на те, що сталося, є свої вагомі причини.

      І він спокійно пояснив, як усе відбулося. Для того щоб не дати взуттєвій фабриці зачинитися ще до того, як вона по-справжньому запрацює, довелося увійти в долю із Сільвіо Соларою та його синами – єдиними, хто міг гарантувати не тільки розміщення взуття для продажу у найкращих крамницях міста, а й відкриття восени окремої крамниці на площі дей Мартірі, де продаватимуться лише моделі марки «Черулло».

      – Та яке мені діло до твоїх справ?! – перебила його Ліла, намагаючись вирватися.

      – Мої справи тепер і твої теж, ти – моя дружина.

      – Я?! Я тепер для тебе ніхто, як і ти для мене! Відпусти руку!

      Стефано відпустив.

      – І батько з братом теж для тебе ніхто?

      – Замовкни, ти не гідний навіть вимовляти їхні імена!

      Та Стефано не замовкав. Він сказав, що угоду із Сільвіо Соларою захотів саме Фернандо, особисто. Сказав, що найбільше перепон цій угоді чинив Марчелло, бо дуже злостився на Лілу, на всю родину Черулло, а найбільше – на Пасквале, Антоніо та Енцо, що розтрощили його машину, та і йому самому дали чортів. Сказав, що то Ріно якось задобрив Марчелло, хоча йому знадобилося для цього чимало терпіння. Отож, коли Марчелло нарешті заявив, що за угоду хоче собі черевики, зроблені Лілою, Ріно погодився.

      То була тяжка мить. Ліла відчула, як біль стиснув їй груди. Та все одно вона вигукнула:

      – А ти, ти що зробив?

      Стефано на якусь мить знітився.

      – А що я мав робити? Сваритися з твоїм батьком? Довести до злиднів твою сім’ю? Спостерігати за тим, як розпалюється ворожнеча проти твоїх друзів? Втратити всі гроші, що я вклав у цю справу?

      Та Лілі в його тоні та кожному слові вчувалося приховане почуття провини. Вона не дала йому навіть договорити, почала лупцювати кулаками по плечі, вигукуючи:

      – Отже, ти теж погодився?! Узяв черевики й віддав їх йому?!

      Стефано незворушно спостерігав за нею, і лише коли вона знову спробувала відчинити дверцята, щоб утекти, промовив холодно: «Заспокойся!» Ліла різко обернулася: заспокоїтися після того, як він в усьому звинуватив її батька й брата; заспокоїтися після того, як вони