Історія нового імені. Элена Ферранте

– бачиш, що зі мною робиться від одного лише погляду на тебе?» Вона мимоволі глянула йому нижче пояса, не втрималась від відразливої гримаси і одразу відвела очі.

      Тут Стефано зрозумів, що вона зараз знову зачиниться у ванній, звірячим рухом ухопив її за талію, підняв і кинув на ліжко. Що відбувалося? Було ясно, що він не хотів її розуміти. Йому здавалося, що тоді, у ресторані, вони помирилися, і тепер він думав: «Чому Ліла так поводиться? Бо ще зовсім юна?» Тож він ліг поряд, сміючись і намагаючись її заспокоїти:

      – Це чудово, – сказав він, – не бійся. Я тебе дуже кохаю, більше, ніж матір і сестру.

      Але це не спрацювало, вона вже намагалася підвестися, щоб утекти. Як же складно мати справу з цією дівчиною: її «так» означає «ні», а «ні» значить «так»! Стефано пробурчав: «Годі вже капризувати!» І спробував було знову її вхопити, але вона відбрикувалася. Тож він взяв її за зап’ястя і міцно притис до ліжка.

      – Ти казала, що маємо зачекати, і я чекав, – мовив він, – хоча бути поряд із тобою і не мати змоги навіть пальцем торкнутися мені було нелегко, я змучився. Але тепер, коли ми вже одружені, припини ці витребеньки і поводься добре.

      Він нахилився, щоб поцілувати її в губи, але вона відчайдушно відхиляла голову то праворуч, то ліворуч, пручалася, викручувалася, повторюючи:

      – Відпусти мене, я тебе не хочу! Я тебе не хочу, не хочу!

      Тоді в голосі Стефано мимоволі з’явилися металеві нотки:

      – Не мороч мені яйця, Ліно!

      Він повторив цю фразу двічі чи тричі, дедалі голосніше, ніби щоб краще усвідомити наказ, що лунав звідкись іздалеку, можливо, з тих часів, коли його ще на світі не було. Наказ був такий: поводься як чоловік, Сте’, або ти зламаєш її зараз, або тобі цього вже ніколи не вдасться; твоя дружина мусить відразу втямити, що вона жінка, а ти – чоловік, отже, має бути слухняною. А Ліла, чуючи те його «не мороч мені яйця, не мороч мені яйця, не мороч мені яйця», бачачи його важке, широке тіло над своїм пласким животом, його напружений член, який напинав тканину піжами, ніби стрижень – намет, пригадала, як багато років тому він хотів ухопити її за язика і проколоти його булавкою через те, що вона посміла принизити Альфонсо під час шкільних змагань. Отже, Стефано ніколи не було. Вона раптом усвідомила: це завжди був старший син дона Акілле. І та несподівана, мов відрижка, думка викрила на обличчі її чоловіка риси, які до цього ретельно ховалися десь у крові, на клітинному рівні, але були там завжди, чекаючи слушної години. Так-так, щоб подобатися мешканцям району, щоб подобатися їй, Стефано вдавав із себе іншого: риси його обличчя пом’якшали від удаваної ввічливості, погляд подобрішав, голос перейшов на стриманий, приємний тембр, пальці, руки – усе тіло призвичаїлося стримувати приховану силу. Але тепер та оболонка, у якій вона втримувалася так довго, затріщала, і Лілу охопив дитячий жах, ще більший за той, який ми з нею пережили, спустившись разом до підвалу у пошуках наших ляльок. Дон Акілле відроджувався із бруду району, живлячись плоттю власного сина. Батько продирався крізь його шкіру, змінював його погляд, виривався назовні з його тіла. І ось він уже тут: розриває їй сорочку, оголює груди, несамовито мне