Історія нового імені. Элена Ферранте

цього не зробила. Бо в тому ресторані, за тим столом, задурманена вином і своїм заміжжям – від сукні нареченої і до обручки, – вона вирішила для себе, що в усьому цьому немає ніякого сенсу, а тому і можливі претензії Стефано в сексуальному плані їй теж здавалися безглуздими, насамперед – для нього самого. Отож спершу вона поміркувала, як можна взяти ніж (накрити його серветкою, яку тримає на колінах, покласти серветку із загорнутим ножем знову на коліна, повернутися по сумку і непомітно впустити його всередину, а потім покласти серветку на місце), але врешті передумала. Ті гвинтики, які утримували разом її новий статус дружини, ресторан, Амальфі, здавалися їй такими ослабленими, що наприкінці вечері вона майже не чула голосу Стефано: у неї гуділо у вухах від безладної суміші звуків довкілля, власних думок і внутрішніх голосів.

      Дорогою до готелю Стефано став говорити їй про позитивні риси Солар. Мовляв, вони знають потрібних людей з мерії, зв’язаних з ватажками Зірки й Корони, із членами ІСР[2]. Йому подобалося отак просторікувати, ніби він і справді розуміє щось у справах Солар; він багатозначно проголосив тоном бувалого чоловіка: «Політика – брудна справа, але якщо хочеш заробити, то без неї ніяк не обійтися». Лілі спали на думку ті розмови, які вона колись вела з Пасквале, а також те, про що вони говорили зі Стефано, коли тільки почали зустрічатися: їхній план відокремитися від батьків, насильства, брехні й жорстокості минулого. Вона подумала: «Так, він погоджувався, але зовсім мене не слухав. Із ким я розмовляла?! Я зовсім не знаю цього чоловіка, не знаю, хто він такий!»

      Та все ж, коли він узяв її за руку і шепнув на вушко, що кохає, вона не відсторонилася. Мабуть, вирішила приспати його увагу, вдати, що все добре, що вони – звичайні закохані молодята, щоб завдати більшого удару пізніше в готелі і заявити з усією відразою, яку відчувала в душі: «Для мене лягати у ліжко з носильником готелю, у якого теж пальці пожовтіли від цигарок, чи з тобою – однаково бридко». А може, – мені це здається ближчим до істини, – вона була занадто перелякана, а тому відкладала будь-які дії.

      Щойно вони повернулися до свого номера, Стефано спробував її поцілувати, але вона ухилилася. Із серйозним виглядом відкрила валізу, дістала звідти свою нічну сорочку, простягла піжаму чоловікові, який від цього вияву уваги задоволено всміхнувся і знову спробував пригорнути її до себе. Але Ліла зачинилась у ванній.

      Залишившись сама, довго тримала обличчя під струменем холодної води, щоб змити з себе хміль та перекручене сприйняття реальності. Та їй не вдалося: навпаки, у неї ще більше посилилося відчуття, що її рухам не вистачає координації. «Що я кою?» – крутилося в неї в голові. Можна було, звичайно, просидіти тут усю ніч. Але потім що?

      Вона пошкодувала, що не взяла ніж. Їй навіть на якусь мить здалося, що вона його таки взяла, але згодом усвідомила, що ні. Вона всілася на край ванни, мимоволі порівняла її із тією, що в їхньому новому домі, подумала, що їхня набагато краща.

2

2

ІСР – Італійський соціальний рух, права партія в Італії, заснована після Другої світової війни, близька за своєю історією та ідеологією до фашизму. У 1995 році її розпустили задля створення замість неї партії Національного союзу.