Історія нового імені. Элена Ферранте

усе ясно.

      – Що саме?

      – Лайно.

      – Як тоді в Амальфі?

      – Так.

      – Він тебе після того ще бив?

      Вона торкнулася рукою до обличчя:

      – Та ні, це ще старе.

      – То що не так?

      – Приниження.

      – А ти?

      – Я роблю так, як він хоче.

      Я подумала хвилинку, потім запитала з натяком:

      – Принаймні у ліжку у вас усе добре?

      Вона стурбовано скривилася, посерйознішала. Заговорила про чоловіка з деякою приреченою відстороненістю. У її тоні не було ворожості, чи бажання помститися, чи навіть відрази, а лише холодне презирство, така зневага, що розповсюджувалася на всього Стефано, як вода заливає землю.

      Я слухала її, намагалася зрозуміти і не розуміла. Колись вона погрожувала Марчелло ножем тільки за те, що він насмілився ухопити мене за зап’ястя і порвав браслет. Після того випадку я була переконана, що якби Марчелло до неї доторкнувся, вона б його вбила. А тепер не виявляла анінайменшої ворожості до Стефано. Звичайно, тому було дуже просте пояснення: ми змалечку бачили, як наші батьки били матерів. Ми виросли з переконанням, що комусь чужому до нас торкатися зась, а от батько, наречений чи чоловік можуть лупцювати нас скільки завгодно – із любові, задля виховання, для перевиховання. Як наслідок, оскільки Стефано був не ненависним Марчелло, а хлопцем, якому вона освідчилася, з яким одружилася і з яким вирішила прожити життя, то тепер брала на себе весь тягар власного вибору. Але мені не все було ясно. Для мене Ліла – це Ліла, а не типова жінка з нашого району. У наших матерів після ляпасу від чоловіка не з’являвся на обличчі такий вираз холодної зневаги. Вони впадали у відчай, плакали, ображалися на свого чоловіка, лаяли його позаочі, але – хтось більше, хтось менше – і далі його поважали (мою матір, наприклад, безмірно захоплював гнів батька). А от Ліла виявляла холодність без поваги. Я сказала їй:

      – Мені з Антоніо добре, хоч я його і не кохаю.

      І сподівалася, що вона, як то бувало між нами раніше, розпізнає у цих словах купу прихованих смислів. Таким чином я ніби казала їй: хоч я кохаю Ніно, я отримую фізичну насолоду від думок про Антоніо, його поцілунки, наші з ним обійми та пестощі на ставках. У моєму випадку кохання пов’язане не з фізичним задоволенням, і навіть не з повагою. Отже, можливо, лайно й приниження починаються потім, коли чоловік підкоряє тебе собі, ґвалтує, як йому забажається, тільки тому, що тепер ти належиш йому, і не важливо, чи є кохання, чи немає, чи є повага, чи немає? Що відбувається, коли лежиш у ліжку під чоловіком? У неї вже таке було, і мені хотілося, щоб вона про це розказала. Замість цього вона відповіла жартом: «Тим краще для тебе, якщо тобі з ним добре». І повела мене до спальні, вікно якої виходило на залізничну колію. Там були голі стіни й зовсім мало меблів: письмовий стіл, стілець, розкладне ліжко.

      – Тобі тут подобається?

      – Ні.

      – То сідай і вчися!

      І вийшла, зачинивши за собою двері.

      Тут стояв запах