Курячий бульйон для душі. Эми Ньюмарк

роки. Ми робимо ремонт на кухні та знаходимо сумочку для сніданків із двома засохлими шприцами валіуму в шафці, яку збиралися відірвати. Наш змарнілий хлопчик подвоює свою вагу, потім подвоює знову. Він закінчує старшу школу. Закінчує коледж. Переїздить від нас.

      Я не знаю, скільки він пам’ятає. Він зрідка говорить про ті роки, окрім зауваг щодо того, вдалося чи не вдалося перукареві приховати шрами.

      А мене вряди-годи знову хапає за серце застарілий страх, немов я тримаю його на довгій шворці. Так трапляється, коли я гуляю тихими зеленими вуличками нашого міста, качаю руки, розробляю мої вже не молоді серце і м’язи, вгамовую свій вічно заклопотаний розум. Раптом гуде сирена. З’являється машина «швидкої». І хоча я читаю в колонці новин нашої місцевої газети, що в нас рідко трапляються важкі випадки – то собака покусав, то напад астми, – і я знаю, що мого сина там немає, я все одно зупиняюся, воліючи побачити, куди летить «швидка допомога».

      Люди запитують: «Як воно, коли обоє батьків є лікарями й дитина захворіла? Легше чи важче?» Та обидві відповіді хибні. Немає тут легкого чи важкого. Тільки страх і любов, паніка й полегкість, тремтіння і спокій.

Сюзан Ковен

      Перша публікація:

      The New England Journal of Medicine, Suzanne Koven, M.D., Mom at Bedside, Appears Calm, Volume 370, Pages 104–105. Copright (c) 2014 Massachusetts Medical Society. Перевидано з дозволу Массачусетського медичного товариства.

      16. Поклавши руку на серце

      Добре здоров’я – обов’язок перед самим собою, сучасниками, нащадками та поступом усього світу.

Ґвендолін Брукс

      Істотна хвороба, істотне погрубшання, істотне, істотне. Слово крутилося в моїй голові. Все, що я могла почути, було «істотне». Я сиділа в розжареній машині, мене поглинала аризонська спека, і сльози котилися по обличчю.

      День розпочався зі звичайного огляду в кардіолога. Я прийшла забрати результати щорічного аналізу крові та ультразвукового обстеження серця. Після операції з лікування аритмії вісім років тому серце в мене було здорове, і я не мала причин думати інакше. Тому результати аналізів мене вразили.

      – У вас істотна серцева хвороба, яка почалася торік, – сухо констатувала лікарка.

      – Що? – я остовпіла від шоку, почувши слово «істотна».

      – Так, шлуночок істотно погрубшав за минулий рік.

      – Що ви маєте на увазі? Як це сталося?

      – Можливо, через високий тиск, – сказала вона.

      – Але в мене немає високого тиску, – ошелешена, я ніби бачила жаский сон.

      – Ваш тиск, мабуть, стрибав через стреси. Були у вас стреси?

      – Так. – То був найважчий рік мого життя у старшій школі, де я працювала психологом-консультантом. Один із моїх колег мусив терміново взяти позапланову відпустку в перший тиждень навчального року. Інших консультантів не запрошували, я залишилася в ролі секретаря відділку і виконувала обов’язки за дві штатні одиниці. Довгі дні, нескінченна робота. Я вижила лише завдяки колезі-пенсіонерці, яка погодилася