Курячий бульйон для душі. Эми Ньюмарк

ходила, щотижня збільшуючи навантаження, відновлювала свої сили.

      Невдовзі після того, як мене виписали, раптово помер мій батько. Я була спустошена. Кілька місяців я не могла побачитися з ним через свою хворобу. Якби я тоді впала в депресію, то ніколи не одужала б, тож вирішила згадувати наш останній спільний Святвечір, до того, як мені поставили діагноз, до того, як він помер. Мені пощастило: я встигла сказати йому – за кілька днів до смерті, – що трансплантація пройшла успішно, що ознак раку більше немає.

      Минув рік по тому, як мені поставили діагноз, що змінив усе моє життя. Знову було Різдво. І я збагнула тоді, що цей час став для мене переходом: від боротьби за виживання до життя. Я мала жити власним життям. Так, я могла б зневіритися через випробування, що випали на мою долю. Проте я обрала інше: я рахувала моменти щастя, неймовірну підтримку друзів і родини, повернення брата, з яким загубила контакт, безмірну щедрість невідомого донора кісткового мозку і, врешті, саме життя.

      Тепер, три роки по тому, ми відкладаємо кошти на поїздку до Disney World, і я піду своїми ногами, без візка. Вся наша родина – син був просто в захваті! – ходила в похід із наметами до Великого Каньйону. Я працюю із програмою «Стань донором», щоб нести іншим дарунок життя. А Різдво для мене вже не жахливий спогад. Я прийняла виклик і здолала його, хоча й гадала, що ніколи не зможу. Моє життя дійсно благословенне.

Рісса Воткінс

      13. Що зробив зі мною рак

      Страх захворіти на рак змінив моє життя. Я вдячна за кожен прожитий мною здоровий день. Страх допоміг мені зробити життя пріоритетом.

Олівія Ньютон-Джон

      У віці тридцяти п’яти я стояла під душем і раптом відчула, що щось не гаразд. Перевірила двічі. Так, якийсь вузлик з’явився в моїх грудях. Усю безсонну ніч потому я перевіряла й перевіряла, молилася, щоб це було лише моєю уявою, якоюсь аномалією, чим завгодно, тільки не справжньою пухлиною. Але вона не зникла в ранковому світлі. Я зателефонувала лікареві, щойно почалися робочі години. Протягом наступних кількох днів лікар ганяв мене по всіх можливих аналізах.

      Коли я почула діагноз, мій світ змінився. Мені виповнилося тридцять п’ять, у родині онкології не було – отож, лікар здивувався так само, як і я. Кілька днів я провела, мов у тумані, відчуваючи, як накривають мене емоції – від паніки до заперечення. Нарешті прийнявши діагноз і свою нову реальність, я вирішила зробити собі те, чого інші не зможуть.

      По-перше, я вирішила подивитися хворобі в очі. Інтенсивне лікування вимагало від мене повної розумової, фізичної та духовної концентрації. Я хотіла бути добре поінформованою, тож вирушила до найближчої медичної бібліотеки, де покопирсалася в кількох часописах і книжках, воліючи дізнатися, що таке проточна карцинома. Зробивши копії, я назбирала достатньо матеріалу, щоб розібратися в різноманітних варіантах, які пропонувала моя команда лікарів: хірургічне втручання, хіміотерапія, опромінювання.

      Наступного