ШАЛЕНИЙ СИЩИКИ. Смішний детектив. СтаВл Зосімов Премудрословскі

порожній.

      – Що це було? -подумал він. -Во, накрило!

      Оттіла сліз зі стільця і тільки було хотів почати збір продуктів на стіл, як його насторожив тихий і блаженний стогін, що йшов зі спалень житлової частини барака.

      – Сара? -мелькнуло у нього в голові. -Но вона ж …?!

      Сара була першою донькою Оттілія та Ізольди, але вона мала вроджений порок, тобто, вона була з народження глуха на обидва вуха, сліпа на обидва ока і нема, простіше кажучи, сліпо глухо німа і з цього раніше не було потреби її представляти. Але тепер час настав, тим більше, що стогони, що виходили з глибини барака, належали їй. До речі, бог її нагородив прекрасною фігурою і гарненьким личком.

      Але його збентежило і ще одна новина, передана лікарем з Пітера, напередодні після огляду, коли Сара захворіла і про неї всерйоз задумався батько.

      – Вона, сир, вагітна, з цього її і нудило. -бистро уклав лікар.

      – А хто батько? Адже до неї ні хто не приходить?! -удівілся Клоп. -кроме домочадців.

      – Невідомо. Можна провести експертизу на ДНК, але це втручання може чимось зашкодити розвиткові дитини. Коли народиться, тоді і побачите: батько негр чи китаєць. -ответіл доктор і швидко пішов геть. Ізя пішов за ним.

      – Доктор, спасибі, що не склали мене.

      – По-перше, на спасибі не разжівёшься…

      – Ой, вибачте, док. -І Ізя дістав з кишені чекову книжку і відірвав чек з вказаною раніше цифрою і передав доктору.

      – Але знайте, -доктор простягнув руку до чеку. -кровосмешеніе, це небезпечна справа. У вісімдесяти дев'яти випадків плід може з'явитися досить неправильним.

      – Це як?

      – виродків може народитися.

      – Хто??? -заорал по ту сторону Клоп і вибіг до співрозмовників.

      Що було? Виявляється Ізя і Сара стали дорослими одночасно. Але життя, є життя.

      Оттіла змирився з цим на наступний день, адже він сам – син людожера. І що?

      …Раптом пролунав різкий хлопок двері опорного кабінету і Оттіла здригнувся.

      – Знову не замкнули двері в капцях. -Возмутілся Клоп.

      У тій половині барака були вирішувані звуки насильно тягнучи кого то Арутуном.

      – Арутун знову когось тягне. -пробормотал Клоп сам собі і глянув на годинник. -Ой, е-травні! Уже три ночі?!

      Арутун з'явився в отворі кухні і вигукнув:

      – Во! Зловив! -І жбурнув на середину старого, який відсидів за зонами тридцять вісім років. Це було видно по наколках на всьому тілі. Наколки його гріли, як сорочка і з цього він ходив тільки в трусах і навіть взимку. Старий завмер в очікуванні бітія.

      – Що це? -спросіл Клоп.

      – Вух, апчхи, цей никай той же коноплю тер на смітнику, та ще й бабку Клавку підписав. -Арутун сперся об одвірок ліктем.

      – Дааа?! -удівілся Клоп. -І че, вона теж терла?

      – Та ще й як, вона такою баш накатала, -І витягнув з кишені більярдний гашишного куля.

      – Це, що, все гашиш? -протянул руку і взяв кулю. Покрутив його перед обличчям, понюхав, підкинув. -Лет на п'ятнадцять потягне. Конфіскувати. Ну, че скажеш, дідусь?

      – Бреше