Шлях королів. Брендон Сандерсон

Адолін звів голову якраз вчасно, щоби побачити, як король зістрибнув зі стрімчака і, тріпочучи плащем, що розвівався за спиною, пролетів футів сорок, перш ніж опустився на кам’янисту землю. Адолінів батько стояв із самого краю вершини, і його старший син добре уявляв, якими словами той лається про себе, дивлячись на такий непотрібний ризик. Сколкозбруя здатна захистити при падінні з такої висоти, але все ж та була достатньою, щоби становити небезпеку.

      Елгокар приземлився з гучним тріском, здійнявши в повітря уламки каменю та чималий клуб Буресвітла, але спромігся втриматися на ногах. Адолінів батько обрав безпечніший шлях униз, спустившись на невисокий уступ, перш ніж зістрибнути.

      «Схоже, останнім часом він усе частіше обирає безпечнішу дорогу, – мимохіть відмітив подумки Адолін. – І, здається, ще й раз по раз знаходить причини, щоби передоручити мені командування». У задумі він риссю погнав коня геть від утворюваного останцем затінку. Треба було отримати донесення від ар’єргарду – батько неодмінно захоче його почути.

      Його шлях пролягав повз компанію світлооких з оточення Садеаса. Король, Садеас, Вама – кожен із них прибув у супроводі цілого збіговиська служників, помічників і підлабузників. Дивлячись на їхнє зручне шовкове вбрання, на відкриті коміри сюртуків і затінені сидіння паланкінів, Адолін раптом відчув, як обливається потом у громіздких латах. Сколкозбруя виглядала чудово й надавала неабиякої сили, та під пекучим сонцем вона все ж трохи обтяжувала.

      Але, звичайно ж, він не міг носити повсякденний одяг, як-от інші. Він мав бути у формі – навіть на полюванні. Алетійський військовий Кодекс це суворо вимагав. То й що з того, що ніхто не слідував його приписам уже не перше століття? Чи, точніше, ніхто, крім Далінара Холіна, – отже, за замовчуванням, і його синів.

      Адолін поминув двійко гульвіс-світлооких, Вартіана та Ломарда – парочку нещодавніх Садеасових похлібців. Вони розмовляли досить голосно, щоб він міг почути. Цілком можливо, що навмисно.

      – І знову бігають за королем, – проказав Вартіан, хитаючи головою. – Немов кімнатні сокирогончі, які, пустуючи, хапають хазяїна за п’яти.

      – Просто ганьба, – докинув Ломард. – Скільки це минуло часу, відколи Далінар востаннє здобував яхонтосерце? Він здатен вибороти його хіба тоді, коли король дозволяє йому робити це поза конкурсом.

      Зціпивши зуби, Адолін поїхав далі. Згідно з батьковим тлумаченням Кодексу, його синові заборонялося викликати хоч кого на дуель, перебуваючи на службі чи виконуючи обов’язки командувача. Адолін дратувався з цих непотрібних обмежень, але Далінар говорив із ним не як батько, а як командир. А це не лишало жодного місця для дискусій. Йому доведеться знайти спосіб кинути виклик цим двом лизоблюдам за інших обставин і вказати на їхнє місце. На жаль, він не міг влаштовувати дуель із кожним, хто не тим тоном згадував про його батька.

      Найбільша складність полягала в тому, що в сказаному крилася й певна частка правди. Алетійські князівства були чимось на зразок самостійних королівств,