Каторжна. Борис Грінченко

он отца не уважал, посмеялся с него… за то ему і наказаніє. А ти уважаєш отца? Слушаешся? – зненацька грізно запитується член.

      – Слухаюсь… – відмовляє переляканий його голосом хлопець.

      – То-то!.. Всегда должно слушаться, потому отец обикновенно єсть родитель! – промовля член, удаючись уже до всіх школярів, а ті зо страхом дивились на все, що робилося у їх перед очима.

      – Тепер по арихметикє! От я вже сам єго спрошу, – промовив член.

      Тут уже було його широке поле до діяльності, і він, розгорнувши свого завдачника і нашукавши по прикметах завдачу почав нею мучити хлопця. На щастя хлопець знав.

      – Тепер по-руському!

      – Читай! – промовив учитель, показуючи хлопцеві в книжку.

      – «Мартышка в старости слаба глазами стала, а у людей она слыхала, что это зло еще не так большой руки, лишь стоит завести очки»… і т. і.

      – Розкажи!

      Хлопець ламаною великоруською мовою переказує прочитане, всячину плутаючи:

      – …вона слихала, шо у людей больші руки і очки… стоїть та й крутить хвостом…

      – Да, очки надела, – додає член. – Хорошо! Будеть! – промовив він і, нахилившись над реєстром, хотів писати «балли».

      – Может бить, пісать єщо? – спитавсь учитель.

      – Мм… – муркнув член, погадавши, мабуть, про недосяжні правила правопису. – Нехай пишеть!..

      Вчитель почав читати якийсь уривок з книги, а школяр писав на класовій таблиці.

      Потім почали виправляти помилки. Член якось підсунув до себе книжку і, звіряючи з нею написане, знайшов дві помилки. Зоставалось їх ще з п’ятеро, але член сказав, що все останнє так, і хлопця пущено.

      Саме таким робом[40] узялися й до другого школяра. Тільки, як дійшли до арифметики, бідолашний ніяк не міг рішити завдачу – даремно направляв його вчитель, даремно підганяв член. Нарешті, член не вдержавсь:

      – Шо ето? – зненацька крикнув він. – Арифметики не знають, щитать не умєють! Ви учитель, ви нічего не делали! Я в училищний совет на вас подам рапорт[41]!

      Бідолашний учитель тільки крутивсь на одному місці. Школярі сиділи білі, як крейда.

      Зненацька озвалося хлипання, спершу тихше, а далі все голосніше й голосніше, і перейшло, нарешті, у голосні заводи плачу. Плакав саме той маленький хлопчик, що ще заздалегідь хотів утікати від «пана».

      – У! Я не хочу тут!.. Я не хочу! Я додому піду! – ридаючи казав він.

      Почувши це, член зупинився. Вчитель побіг до хлопця. Але він не зважав на вмовлення і не покидав ридати і намагатися додому. Довелось пустити його з школи.

      Бачачи, що вже переборщив, член притих. Екзамен останніх шістьох хлопців, що здавали на «свідоцтва», відбувся тихо, надто, що всі вони «арихметику» знали, і пан член не мав рації сердитися.

      Нарешті скінчили. Пан член устав.

      – А тєх не будем екзаменовать? – спитавсь учитель, показуючи на школярів першого та другого року.

      – Ннєт… Та они умєють читать?.. – казав утомлений член, поглядаючи на годинника: було вже шість годин. – Хлопці, читать умєєтє? – запитався він у школярів.

      – Умієм… –

40

Таким робом – таким чином.

41

Рапорт – усне або письмове офіційне повідомлення про що-небудь вищій інстанції, керівництву.