Кращий вік для смерті. Ян Валетов

прожувавши, запив.

      Білка сиділа на ящиках навпроти, поклавши автомат поруч, і уважно розглядала гостя.

      – Назад тебе не візьмуть, – сказала вона нарешті.

      – Знаю…

      – У лісі тобі не вижити.

      Тім спробував зобразити усмішку, але вона вийшла кривою.

      – Це теж не новина.

      – Чому вони тебе не люблять?

      На цей раз знизав плечима Книжник.

      – Я не мисливець.

      – Цього недостатньо.

      – Я непотрібний племені.

      – Звучить зрозуміліше, – байдуже мовила Білка. – Дивно, що ти протримався так довго.

      – Я старався.

      – І ніхто не підняв за тебе голос?

      – У мене немає друзів.

      – Окрім книжок? – запитала Білка.

      – Окрім книжок.

      – Єдина користь від книжок – ними можна топити, коли холодно, – сказала вона з тією ж крижаною серйозністю.

      У напівтемряві Книжник не дуже добре бачив її обличчя, але розумів, що це мовлено без тіні дружелюбності.

      – Але ти ж хочеш обдурити Нещадного?

      – Так.

      – Тоді нам знадобляться книжки.

      – Усі? – запитала вона.

      – Ні. Усього дві. Але без них ми можемо не починати.

      – Вони з тобою?

      Книжник зітхнув.

      – Вони залишилися в Бібліотеці.

      – Це погано…

      – Так, – погодився Книжник. – Це дуже погано. Але без атласу і щоденника ми нікуди не дійдемо.

      – Що таке атлас?

      – Це карта.

      – Іще раз…

      – Це книжка, за якою можна дізнатися, куди йти. Там намальовані річки, дороги, міста…

      – Як усе тепер? Або як усе було до Нещадного?

      – Звичайно ж, «до»!

      – Корисна книжка, – сказала Білка, трохи помовчавши.

      – Річки залишилися там само, – заперечив Книжник. – Дороги теж. І міста на місці.

      – Добре, – погодилася вона. – Напевно, це допоможе. А що таке щоденник?

      – Щоденник? – перепитав Книжник і задумався. – Це така книжка… Її людина пише про себе. Що з нею сталося, що вона бачила, з ким говорила, що робила, куди ходила.

      – Кожен день?

      – Ні, не кожен. Коли щось трапляється… Наприклад… – Тім зітхнув. – Я сьогодні не потрапив у діра, і за це вожді вигнали мене з племені. Я вже думав, що помру сьогодні на самоті, але моя стара знайома Білка врятувала мене від нічних жахів і навіть нагодувала…

      Білка фиркнула.

      – І це комусь цікаво?

      – Раніше люди читали книжки.

      – Світ, у якому люди читали книжки, помер, Книжнику.

      – Він помре, коли ми перестанемо читати. Поки ми тільки перестали писати, але це ще не кінець…

      – І ти намагався пояснити це Нозі? – запитала Білка. – Тоді зрозуміло, чому він тебе не любить… Добре… Чим нам допоможе цей щоденник?

      – Він допоможе нам знайти місце, де народився Нещадний.

      – Нещадний – не людина, – сказала Білка, чітко відділяючи слово від слова. – Нещадний не міг народитися і не може померти. Нещадний з’їдає наше життя, але він не живий. Не говори дурниць, Книжнику.

      – І