Кращий вік для смерті. Ян Валетов

річ.

      – Чуєш, Білко, – обережно вимовив Свин, намагаючись не робити зайвих рухів. – Ти той… Віддай. Це ти, того…

      Свин ніколи не був красномовним, але зараз перевершив самого себе. Книжник буквально відчув, що цей опецькуватий, як міцний кабан, низькорослий хлопець відчуває себе не в своїй тарілці. Свин, напевно, пам’ятав, як виглядав Пройда, що висів униз головою на дереві, і якою поганою смертю помер Сунь-Вийми, і тому поводився стримано.

      – Ти ж не потягнеш усю тушу, – примирливо сказав Облом. – Бери собі хоч який кусень – і гайда.

      Білка стояла мовчки, а от звір на її плечі гучно клацнув – недружелюбно, скорше навіть загрозливо.

      – Ти ж не будеш із нами битися через м’ясо? – запитав Нога.

      Білка повела плечем, і звір, що сидів згори, миттю шмигнув у каптур.

      Вожді напружилися. Книжник готовий був заприсягтися, що вони ледве не кинулися врозтіч, коли вона смикнула рукою з пістолетом. От що значить слава, яка йде попереду тебе!

      – Я візьму печінку, – сказала Білка стиха. – І шмат зі спини.

      – Гаразд, – квапливо мовив Облом. – А цього ти теж на м’ясо пустиш?

      Книжник зрозумів, що йдеться про нього.

      Вона знизала плечима.

      – Мені він не потрібен… Не люблю, коли вбивають просто так.

      – Він порушив Закон… – почав був Нога.

      – Здохни сьогодні! – сказала Білка, ніби вистрілила, її голос металом брязнув у гортані. – Плювати я хотіла на ваші закони! І на вас. Чешіть звідси.

      – Але ми добуваємо племені їжу, – примирливо почав Облом. – Ми захищаємо герл і бебиків, виховуємо кідів і робимо з них челів. Ніхто в Парку не вижив би без Закону. Закон – це життя. Той, хто не поважає закон, мусить померти, інакше вимре плем’я. Ти ж знаєш – не лише у нас так… У Сіті Закон іще суворіший. Навіщо в нас стріляти, Білко? Ми все робимо за Законом. Це ти пішла і живеш, як хочеш.

      – Здохни сьогодні, Обломе, – повторила Білка. – Мені насрати, що ви там робите зі своїм стадом. Паняй звідси, якщо не хочеш кулю в черево. Повернетеся, коли я піду.

      – Ходімо, Книжнику, – покликав Нога. – А то вона й тебе застрелить, і ми не зможемо тебе засудити…

      – Але… Але ж вона віддає вам діра! – промимрив Книжник.

      – Атож, це мав бути наш дір, – глузливо посміхнувся Облом, – а тепер вона його нам віддає. Розумієш різницю, хробаче? Коли вже до тебе нарешті прийде Нещадний, гівнюче? Коли я вже перестану бачити твою мерзенну пику?

      – Ти можеш залишитися, – кинула Білка мимохіть.

      – Не дратуй мене, Книжнику, – Облом презирливо скривив рот. – Якщо ти зараз не встанеш і не підеш із нами, я тебе просто вб’ю…

      – Він і так тебе вб’є, – тихий голос Білки звучав абсолютно рівно, без емоцій. – Він тебе вб’є, бо любить це робити. Іншої причини йому й не треба.

      Книжник зрозумів, що їй абсолютно все одно, уб’є його Облом чи не вб’є. Просто їй подобалося перечити вождям. Навіть спина Білки виразно говорила про те, як вона ненавидить і зневажає цю трійцю. Вона зовсім не палала бажанням