Лiтература. Отсутствует

історичних пісень можна дізнатися і про події далекого минулого, і про героїв, які хоробро протистояли ворогу. Вони зберегли відгуки про татарську навалу, розповіді про Запорізьку Січ, про подвиги козацтва.

       Козацькі пісні

      Козацькі пісні відрізнялися від інших фольклорних жанрів передусім за змістом. Найчастіше в них подається образ України. Інші теми – від’їзд козака на Січ, розлука з сім’єю та громадою, заклик боронити рідну землю, битва з ворогами, смертельна рана, прощання з конем, коханою і побратимами. Ці пісні збагачувалися поетичними образами – сизокрилого орла, широкого степу, коника вороненького, буйного вітру тощо.

      Останній період розквіту пісень «про козацьку славу» – XVII – початок ХVIII ст. Проте самі пісні жили в народі ще довго. У XIX ст. з’явилося чимало талановитих виконавців козацьких пісень і дум, серед яких найвідомішим був кобзар Остап Вересай з Полтавщини.

      До сюжетів історичних та козацьких пісень не раз зверталися видатні майстри слова: О. Пушкін («Пісня про віщого Олега»), М. Лермонтов («Пісня про купця Калашникова»), Т. Шевченко (драма «Назар Стодоля»), І. Франко – в своїх поезіях, І. Карпенко-Карий, М. Старицький – у своїх п’єсах. Художні прийоми і пісенні форми використовують співці-кобзарі і в наш час.

       Ліричні пісні

      Українські ліричні пісні – це своєрідне сприйняття українцями навколишнього світу. Вони зародилися під впливом української природи, народних звичаїв та обрядів і є справжніми ліричними шедеврами. У піснях народ засуджує неправду і кривду; в них уславлюються вияви доброти, щирості, чесності, любові до свого краю; засуджується зрада, підлість, підступність ворогів.

      «Дівчиною з легенди» називають красуню полтавчанку Марусю Чурай. Письмових документів про її життя не залишилося. Тільки легенда, що оповідає про незвичайну долю і дивовижний талант. Вона віршувала так легко, природно, що навіть у звичайних розмовах римувала. Двадцять її пісень, що стали народними, дійшли до нас із XVII ст. І яких пісень! – «Засвіт встали козаченьки», «На городі верба рясна», «Прилетіла зозуленька», «Зелений барвіночку», «В кінці греблі шумлять верби…», «Ой не ходи, Грицю…»

      Маруся Чурай любила Грицька Бобренка. І коли той пішов на війну 1648 року, дівчина написала пісню «Засвіт встали козаченьки». Горе і біль розлуки вона висловила у знаменитій пісні «Віють вітри». Потім Гриць зрадив, пішов до іншої. І щоб повернути коханого, Маруся зварила любовний напій. Але парубок, випивши зілля, помер. Саме про це розповідає пісня «Ой не ходи, Грицю, та на вечорниці». Від страти Марусю врятував Іван Іскра, який усе життя палко кохав дівчину. Він привіз помилування від Б. Хмельницького. Але без любові Маруся змарніла і померла, залишивши після себе пісні, де нескінченно її серце тужить за коханим.

      Українські народні пісні широко застосовували у своїх творах українські письменники. Так, п’ять народних пісень («Ой під вишнею, під черешнею», «Гомін, гомін по діброві», «Та