Лiтература. Отсутствует

Київській Русі, населення якої завжди було готове до відбиття ворожих нападів, оборони країни від навали численних печенізьких племен. Тому в княжому війську опинилися і боярин Добриня Микитич, і ремісник Микита Кожум’яка, і селянський син Ілля Муромець, і орач Микула Селянинович.

      Скоморохи – в Давній Русі мандрівні актори, що були одночасно танцюристами, музикантами, акробатами тощо та авторами більшості виконуваних ними драматичних сценок.

      Зазвичай богатирі збиралися в Києві в «ласкова князя Володимира» і звідти роз’їжджалися різними шляхами: хто у сусідній степ (поле), де треба подолати ворога; хто у дрімучі ліси, де сидить на дев’яти дубах Соловей Розбійник. Відобразилася в билинах і сторожова служба на морі, де вкрай необхідно було боронити від розбійників так званий Гречник – важливий шлях з Русі до Візантії.

      Билини співалися не лише в народі, але й на княжих бенкетах, де збиралася дружина. Але не князя вони славословили, а благородні й сміливі подвиги богатирів.

      Свій величний вік билини доживали в ХVІ—ХVІІ ст. в середовищі бродячих скоморохів. Героїчні пісні доповнилися новими сюжетами, посилилися сатиричні інтонації, з’явилися приспівки, жартівливі примовки, прислів’я. Однак у народі назавжди збереглися урочисті, схожі на гімни билини, що оспівували героїчні діла та велич Київської Русі.

      Дума

      Особливої форми народний епос набув в Україні. У нас виник суто український жанр речитативного героїчного співу – дума. Її виконували мандрівні співці-музики – кобзарі, бандуристи, лірники Центральної та Лівобережної України.

      Найстаріші думи ХV—ХVІ ст. присвячені боротьбі козацтва проти татар і турків, тому їх ще називають невільницькими. Вони зображували страждання полонених, наближаючись за формою до ліричних плачів. Водночас такі думи підносили велич козацтва, оспівували тугу за батьківщиною, дружбу бойового товариства.

      Дума – вид українського народного героїчного епосу: ліричний, оповідний твір про історичні або соціально-побутові події, який має своєрідну будову й виконується речитативом (читання сольним співом під музичний супровід кобзи або бандури).

      Зазвичай дума починалася заспівом на зразок: «На Чорному морі, на білому камені яснесенький сокіл жалібно квилить-проквиляє, смуток собі має». Далі розгорталася оповідь, у якій істотне місце посідали розмови дійових осіб. Співець висловлював співчуття постражда-лим або передавав своє ставлення устами ліричних героїв. Деякими своїми рисами думи споріднені з російським билинним епосом та історичними піснями. Так, українська дума про Олексія

      Мелодія дум так тісно сплетена з текстом, що тільки слідкуючи за нею крок за кроком, можна як слід сприймати ритміку, структуру самого вірша думи.

Л. Українка

      Поповича своїм сюжетом наближається до билин Садко, новгородського «багатого гостя».

      Найстаріші відомі нам думи – це «Плач невільників у турецькій неволі», «Втеча трьох братів з города Азова», «Козак