Унія. Володимир Єшкілєв

зовнішні бастіони голоду, розмова відновилася.

      – Перед тим, як запитати в пана Юрія, – почав Виговський, – я б хотів зробити невеликий вступ, аби пан Юрій та ви, панове, зрозуміли, які саме складні та пекучі думки спонукують мене поставити це запитання. Адже відправляючись до Корсуня, міркую про минуле та майбутнє нашого краю. З вашого дозволу.

      – Звісно, пане Іване, – кивнув сенатор.

      – Я вже згадував прикрі республіканські чвари, що від початку правління Жигимонта Третього струшують Річ Посполиту. Як на мене, причина їх криється в тому, що були порушені давні клятви, які давалися руському лицарству за славних часів Яґеллонів. Тоді, згідно старих уній, нам були передані королівські привілеї, серед яких чільне місце посідала повага корони до прабатьківської віри нашої, яку на руських землях достойно отримали від грецьких патріархів. За доби Яґеллонів короновані мужі ставили першим у титулі звання великих князів руських. Духовними місцеблюстителями тієї згаслої державності були і є київські митрополити, що не даремно мають осідок у престольному місті князів давнини. Чи погоджується пан Юрій з такими моїми розмислами?

      – Уважно слухаю вас, пане Іване. Маю повагу до ваших слів.

      – Тоді веду далі. Нині над нашою з вами вотчиною титулованим князем стоїть милостивий наш король Володислав, який є оборонцем наших прав і привілеїв. Але горді слуги його не зважають на присяги прадідів своїх і мають нашу віру за другорядну, неповну й ледь не за єретичну. Горді слуги не вважають наші церкви за храми і сміються з наших молитов. Якби не ця прикра обставина, козацька громада ніколи б не піднімала зброї проти Республіки. Бо ж козаки, як і лицарі, за природою своєю стоять на обороні закону. Відповідно, всі інші рушення козацькі, включно з походами за Понт, спонукані або порушеннями закону з боку бусурман, або ж звичайною вигодою. Ніяких інших джерел звитяги в нас немає. Отже маємо віру грецьку, як законну основу самобутності нашої і на законі будемо стояти, як давні римські мужі. Попри все те ніхто з козацької старшини та правдивих родів руських не ставить під найменший сумнів владу над нами його найласкавішої королівської милості. Я тим більше. Це, пане Юрію, є конклюзією23 мого вступу.

      – Я вас вислухав, пане Іване, і даю вам своє щире запевнення, що нічого з ваших міркувань та історичних екскурсів не буде винесено за межі цього благородного товариства, – сказав Немирич. – І, звісно, чекаю на ваше запитання.

      – Я хотів би зрозуміти, пане Юрію, що несе нам та нова віра, яку ви з родиною сповідуєте. Маючи ясне і тверде розуміння, мені легше буде переконати київських підтримати вас на виборах підкоморія. А ще згадую те, що ви писали у вашому трактаті про війну з московитами. Що не треба обходити мовчанкою душу набожних, сила яких набагато потужніша, лише святим зміцнюється і золотим гаком ловиться. Бентежить мене той ваш золотий гак.

      – Бачу, пане Іване, що ви володієте риторичними вміннями, – кивнув Немирич. – І що у вашому бажанні розуміння криється не одне, а, принаймні два запитання. Перше ви

23

Конклюзія – закінчення.