Унія. Володимир Єшкілєв

– Пан має нас за псів?

      – Не варто… – втрутився був Мечислав, але спіткнувся об важкий погляд Ревули.

      – Ви, пане, без доказів звинуватили в брехні пана Михала й непоштиво висловилися про мого друга, – ще дзвінкіше продовжив Агріппа. – Ви маєте вийти сюди, пане, й вибачитися. Або ж отримати належне за своє невігластво.

      – Краще ви сюди… спробуйте, – буркнув здоровань й потягнув за шнур, аби зачинити віконниці.

      Цієї вирішальної миті з-за його плеча випірнула жіноча ручка й перехопила шнура. А за ручкою показалася голівка у шовковому тюрбані і кармінові губи щось зашепотіли у волохате лицарське вухо. Навіть з вулиці було видно, як вирівнялися під заплямленою сорочкою м’язи, як посвітліли очі в здорованя.

      – Ні-і-імфа-а-а… – тихо-тихо, ледь не самими ніздрями, видихнув Ревула.

      – Вчасно, – ще тихіше промимрив Кіт.

      І лише Агріппа не видав ні звуку, лише всміхнувся та обвів всю компанію легким поглядом, немов запевняючи: «Я все передбачив, хіба ви не зрозуміли».

      – Вибачте, панове, – рикнув здоровань. – То все оковита клята, не признав звіддаля таких знаменитих рейментарів15… Панна Зося запрошує усе лицарство до хат… до сальону.

      Прислужниця з кучером вже відчиняли браму.

      Пізніше Мечиславові ніяк не вдавалося згадати початок свого перебування у домі Скибицької. Він пам’ятав з яким відчайдушним рипінням розчинилися важкі брамові стулки, а далі у його спогадах наступила безбарвна, заповнена незрозумілими переміщеннями та світловими плямами пауза. Після неї він знайшов себе у чисто вибіленій залі з дугуватим склепінням. Її освітлювали свічки, що піднімалися просто з підлоги крученими колонами.

      У цій залі царювала вродлива жінка.

      Обкладена циліндричними червоно-золотими подушками, вона сиділа на найвищому кріслі, що вигостреними башточками бильця нагадувало навіть не трон, а дзвіницю німецького собору. Жакет з короткою баскою вигідно підкреслював її талію, а мереживо не приховувало пишного бюсту та решти снадних ліній. Смарагдово-синє віяло кольором не пасувало до жодного з елементів одягу, але виглядало багато.

      Гості бурхливої німфи розташувалися на кріслах та ослонах, немов зібраних з різних домів і палаців. Здоровань Демкович ледь втиснувся у шкіряне крісло з гнутими ніжками, Агріппа розкинувся на канапі, обтягнутій дорогоцінним ґлазетом, а Кіт з Ревулою примостилися на ослонах, оббивка яких колись, певно, була гобеленом з мисливськими сценками. Сам Мечислав займав суддівське крісло, вкрите чорним лаком та споряджене крихітними гербовими подушечками, обшитими пишною бахромою. Паризькі аристократки з числа так званих «вигадниць» клали такі під своїх зачесаних та напудрених песиків.

      Решта меблевого обладнання відзначалася подібною ж легковажною випадковістю. Поряд з письмовим столом на тумбах-левах розташували граційні шахові столики. А під стінами стояло щільне каре з різноманітних шаф і комодів, що відбивали свічне світло венеційськими дзеркалами, лакованими поверхнями, срібною фурнітурою та вкритими воском бронзовими

15

Рейментари – керівники, регіментарії.