Пливе човен – води повен. Олег Говда

і тісно не стане. А головне – нічого не загубиться. Внизу, на щиколотках такі ж зав’язки, як на поясі. Щоб штанини в чоботи простіше влазили. В результаті маєш дві, фактично безрозмірні торби. Як ходити з додатковим вантажем? Це вже інше питання. Просто треба знати міру і зайвого в матню не пхати…

      Ну, а шматок хліба, який провалився аж до литки, точно на заваді не стане.

      Пешта ще стояв над душею, чекаючи поки я зможу говорити, але доля в черговий раз розпорядилася інакше і підіграла мені.

      – Татарчуче! Сучий потрох! Ти де подівся?! Багаття швидше згасне, ніж ти дрова принесеш! – крикнув хтось від дальшого багаття.

      Татарчук якщо і почув, промовчав.

      – Гей, хлопці! – не так впевнено, гукнули вдруге. – Татарчука ніхто не бачив? – і, не чекаючи відповіді, кашовар зарепетував на весь голос: – Татарчуче! Бий тебе кара Божа! Ти де?!

      І знову тиша.

      – Що трапилося, Панасе? Чого верещиш, як недоріза-ний? – відгукнувся Крук.

      – Так теє… отамане… Татарчук пропав. Здається…

      – Що значить «здається»?

      – Так теє… за дровами пішов… і досі немає.

      – Давно? Може, по нужді присів?

      – Так теє… – почухав потилицю кашовар. – Я теж так думав. Тому й не кликав. Але саламаха вже майже уварилася. Вогонь догорає. А його все немає… Занадто довго. Не мотузок же він проковтнув?

      Крук доклав долоні до губ і рикнув так, що аж у вухах залящало.

      – Татарчуче! Це Крук! Озовися! Бо битий будеш! Я не жартую! Ти мене знаєш!

      Особисто я не ризикнув би, після такого попередження, і далі в хованки бавитися. Ясно було – отаман злий, як сто чортів. Порве винуватого, наче Тузик грілку. Але зниклий розбійник, як і раніше, не озивався.

      Крук гукнув ще раз, але вже без ентузіазму. Швидше для порядку. Почекав трохи і похмуро розпорядився:

      – Усім бути обачними. Не спати. Дивитися і слухати. Не подобається мені таке. Тіпуне, візьми пару хлопців, панича і залізайте на байдак. Про всяк випадок. Мушкети тримайте напоготові. Пешто, Убийвовче, Лютий – підете зі мною. Подивимося, куди цей лайдак запропастився. Не схоже на жарт. Не геть же він божевільний, щоб таке утнути. Але якщо… Своєю рукою дюжину буків відважу. Тиждень на животі спати буде, засранець. Якщо живий ще…

      Розділ третій

      Пошукова група повернулася десь через годину… Не вся. Пішли вчотирьох. Повернулося троє. Крук був сам не свій. Метався по березі і час від часу потрясав кулаками, вигукуючи прокльони. У чию саме адресу, я не розчув. Начебто і близько байдак стояв, а все ж шерех і плескіт течії приглушували частину слів. Та й вітерець знову задув. Додаючи шелест листя до загального шуму.

      – А де Лютий? – необережно поцікавився хтось із тих, що не брали участі в пошуках.

      – Там же, де і Татарчук… – не стримуючись, гаркнув на нього отаман. – Вчиш вас, дурнів, вчиш – а все, мов горохом до стіни! Казав же: триматися разом! Ні – почулося йому щось, вирішив глянути. Навіть не попередив. А йшов позаду. Поки почули хрип, поки прибігли на місце, Лютий