І це все, що я хотіла сказати про кохання. Світлана Веренич

з роботи, помилувався на каструлю та й вилив залишки борщу їм на голови, щоб знали, як від роботи ухилятися. Мене тоді це вразило: мій тато на такі дріб’язки ніколи не звертав уваги, він хапався за серце, тільки коли його єдина дочка приносила за контрольну «четвірку» замість обов’язкової «п’ятірки», саме так він компенсував відсутність сина. Радина сестра Анжелка відчула легке нездужання, коли її коханий благополучно відправився служити до армії. Попереду були одинадцятий клас і праведний гнів люблячого батька. Анжелка довго боялася зізнатися батькам. Справа запахла не тільки вилитим на голову борщем… Першою помітила, що з дочкою не все гаразд, мати. Довідавшись, що та вагітна, а коханий ще ні сном, ні духом про це не здогадується, хитра українка задумалася: що робити? Як від доньчиної голови відвести лихо? І придумала. Приходить батько з роботи – мати «випадково» залишилася в цей день на другу зміну – і бачить, як його улюблена дочка Анжелочка безутішно ридає, уткнувшись в диванну думочку, та й у молодшенької Радочки очі на мокрому місці. Став допитуватися, в чому справа, і крізь сльози почув, що з Анжелкою відбулося страшне нещастя, і вона боїться зізнатися матусі. Тільки він, улюблений батько, може її врятувати від маминого гніву. Почувши, що називають «страшним нещастям», Микола циган полегшено зітхнув: він нафантазував у своєму розпаленому мозку картину, набагато жахливішу. Увімкнув телевізор і став чекати повернення дружини з роботи. Не встигла мати переступити поріг, як чоловік повів її в кухню й посадив до столу. «У нас, виходить, от яка справа. Ти тільки не хвилюйся, дихай спокійно. А може, валер’яночки накапати?» Витримав паузу й відкрив таємницю мадридського двору: «Анжела вагітна. Все! Буде родити, і ніяких заперечень! Я так вирішив! Калічити свою дочку нікому не дозволю, тобі все зрозуміло?» Мати Анжелина розповідала пізніше, що їй від серця відлягло, від радості сльози на очі виступили… От, Жанночко, що таке правильна тактика! Гордий і гарячий східний чоловік прийняв єдино правильне рішення. А юного ловеласа відпустили на два тижні з армії, зіграли весілля, і Анжелка в січні народила чудового хлопчиська та перейшла у вечірню школу, директриса не захотіла залишити її з нами доучуватися, а дарма. Подумаєш, вагітна школярка, дивина яка… Вона потім приходила до нас у гості з дитинкою у возику, а ми ставали в чергу, щоб потримати на руках її богатиря, навіть хлопці. Ти знаєш, саме тоді я відчула й зрозуміла, що дитина – це не жива лялька, а – радість. І хоча Анжелка скаржилася на хитру свекруху, що зуміла перекласти непомітно на її тендітні плечі всю домашню роботу, юна ненька однаково випромінювала сайво. Знаєш, як її весь клас поважав за мужність і щасливе сімейне життя? І жоден хлопець з класу не дозволив собі навіть натяку на вульгарність, яку оголошувала на весь клас червона від обурення борчиня за високу моральність – наша директорка!

      Жабка сумно посміхнулася:

      – Усі твої казки зі щасливим кінцем. А в нас у салоні половина – матері-одиначки. Психічки нещасні, вічно всим незадоволені, злі, засмикані.

      – Можна