День, що навчив мене жити. Лоран Гунель

Майкл.

      Джонатан глибоко зітхнув. Він не мав анінайменшої уяви.

      – На стільки, скільки буде потрібно….

      Анжела вислухала без жодних коментарів.

      Цього дня Майкл люб’язно провів його до дверей кабінету.

      – Я розумів, що щось не так, – сказав він, понизивши голос. – Ти не квапся і подумай про мою пропозицію.

      Повернувшись додому, Джонатан кинув у дорожню сумку необхідний мінімум, стрибнув у старенький білий «Шевроле» і помчав на шосе № 101, прямісінько на південь. Звільнене від звичного ранкового туману, осяяне блакиттю небо здавалося бездонним.

      ~ 6 ~

      «Ми одразу ж поговоримо з Евою Кемпбелл, нашим спеціальним представником у Флашинґ Мідоу».

      «Отож, Тоні, уявляєте, Остін Фішер здобув перемогу у першому турі US Open. Він швидко впорався із симпатичним австралійцем Джеремі Тейлором, який займає сорок третє місце у світі. Бездоганний матч, зіграний у три сети, 5-2, 6-4, 6-3. Зараз Остін поруч зі мною…»

      – Ти так і сидітимеш, втупившись в екран? – запитала Анжела.

      Вони сиділи на терасі кав’ярні, що на площі, біля широко розчинених вікон. Майкл не зводив очей зі встановленого на внутрішній стіні екрана.

      – Зуб даю, він таки виграє турнір.

      – Геніально, – вимовила вона з притаманним тільки їй сарказмом.

      – Уяви лишень: він поб’є рекорд перемог на Ґранд Слемі, він…

      – Це змінить моє життя.

      Анжела взяла зі своєї тарілки гамбургер і вп’ялася в нього міцними зубами.

      – І ти визнаєш, що це все-таки непра…

      Анжела перебила його з повним ротом.

      – Клое не будитиме мене вночі, їй більше не снитимуться кошмари…

      – Припини…

      – Клієнти підписуватимуть контракти без перемовин…

      Майкл розреготався.

      – Анжело…

      – Ні-ні, дивись далі. Мене не існує…

      – Ти ж бачиш, мені це підсувають, цьому годі опиратися…

      – У будь-якому разі тобі вдається опиратися бажанню поговорити з жінкою, яка сидить навпроти.

      Майкл розсміявся.

      – Тільки не треба робити з мене новий дренажний стік твого настрою…

      Анжела теж усміхнулася. Майкл знову наповнив її келих вином.

      – Як гадаєш, Джонатан повернеться чи покине справу? – запитала вона.

      – Звісно, повернеться.

      Анжела нахмурила брови.

      – Минулого разу ти був іншої думки…

      – Так… і все-таки я гадаю, що він оговтається і повернеться до праці. Чим більше я про це думаю, тим більше вважаю, що він належить до типу людей, які за щось чіпляються. Тут, в агентстві, він поєднаний із життям.

      – Ти вирішив зіпсувати мені настрій, щоб потім цим докоряти?

      Майкл усміхнувся.

      – Ні, але… гадаю, ти марнуєш час на сподівання. З цього нічого не вийде.

      – Ти таки хочеш зіпсувати мені трапезу?

      – Ваша ситуація справді нестерпна…

      Анжела зітхнула