День, що навчив мене жити. Лоран Гунель

і спустошує.

      Звичайно, можна бути щирим і все-таки наплутати, помилятися й бути в собі упевненим. Неважливо… Через усе це Джонатан стояв наче онімілий, повністю очамрілий. Йому здавалося, що світ хитається під його ногами, що його життя от-от зазнає краху. Він, який ніколи не переймався тривалістю свого існування, тепер спіймав себе на тому, що роздумує про його завершення, і ця думка була… неприйнятною, нестерпною.

      Він спробував вести нормальний спосіб життя. Змусив себе вставати вранці у звичний час, мляво виконував звичні обов’язки, брався за свої професійні й особисті господарські завдання.

      Після тижня такого напівлетаргійного стану він «прокинувся» й наважився на зустріч з лікарем Стерном. І захотів повного обстеження. Аналізи крові, рентгени, МРТ: повний набір. Лікар виписував призначення, щоразу відсторонено повторюючи, що за відсутності найменшого симптому страхова компанія відмовиться оплачувати. Йому подали рахунок на 7800 доларів, від якого йому відібрало мову.

      Він сприйняв це як велику несправедливість. Якби він був багатим, то міг би діяти і, при потребі, вчасно пролікуватись. Він день за днем пережовував свою озлобленість, потім вирішив змиритися. Зрештою, хіба ті медичні обстеження потрібні? Якщо йому судилося померти, він помре так чи інакше. Хіба можна протистояти долі? Хіба історія Катерини Медічі цього не підтверджує? Її астролог Коме Ругджері передрік, що вона піде з життя біля Сен-Жермена? Все життя вона старанно трималась оддалік усіх місць, що так називалися, готова навіть віддати наказ припинити спорудження палацу Тюїльрі, бо він надто близько від Сен-Жермен д’Оксеруа. Але настав день, коли вона захворіла, і так тяжко, що до її узголів’я прислали священика. Агонізуючи, вона в останньому пориві обернулася до нього й запитала, як його звуть. Той лагідно й підбадьорливо відповів: «Жюльєн де Сен-Жермен». Вона вирячила від жаху очі й віддала Богу душу.

      Джонатан стомився. Він почувався, як пташка, крила якої пошматувало дробом в польоті.

      Попри все, він далі чіплявся за звичне життя, навіть якщо йому ставало дедалі важче усміхатися, як того вимагала його посада й ролі чоловіка, батька чи сусіда. Зустрічі, перемовини, заперечення, підписи, дорожні затори, недосягнуті цілі, гаразд, пане потенційний клієнте, ні, пане клієнте, а ще покупки, прання, миття посуду, прибирання, сміття, рахунки, петиції… Щоденна боротьба відновилася, просто життя втратило гостроту, якою воно могло відзначатися, смак, який він доти не думав оцінювати і втрата якого ошляхетнювала його a posteriori. Цінність життя дається збагнути, коли виникає загроза його втрати.

      Тепер смерть постійно витала над Джонатаном, накладаючись нишком на його існування. Окрім страху, який мимоволі мордував його, розум відкидав проекти, які раніше привертали його увагу: він мав звичку втішатися теперішнім, яке не виправдало надій, проектуючись у майбутнє, засіяне невеликими приємними обіцянками: відпустка в наступному році, перспектива купівлі чогось новенького з меблів, пари шкарпеток, нового авто, надія на зустріч, зокрема очікування дня, коли він нарешті зможе