Olya_#2. Володимир Худенко
Читать онлайн.| Название | Olya_#2 |
|---|---|
| Автор произведения | Володимир Худенко |
| Жанр | Историческая фантастика |
| Серия | |
| Издательство | Историческая фантастика |
| Год выпуска | 0 |
| isbn | 9780887157387 |
Спалахи індикації знов загомоніли синтетичними звуковими сигналами – тягучим писком, дзенькотом милозвучних струн, ритмічним стукотом, тріском та глухими пульсуючими завиваннями… Аби ж іще Оля у цьому всьому хоч трошки тямила!..
Але ось імлиста пожежа вселенної поплила перед її взором кудись убік і…
9
…вона побачила лайнер. Вірніше – вона ЗНАЛА, що то лайнер. А якби не знала, то навряд чи й здогадалась би… Бо те одоробло більше нагадувало планету, якусь каменюку без атмосфери, сніжно-білу і лискучу, прокреслену барвистими каньйонами оглядових палуб та попелястими ріками службових тунелів. Планета-лайнер розстилалась навсібіч, і над її далеким димчастим обрієм нависала одинока матова зоря з холоднуватим жовтувато-алебастровим світом…
– О-ох…
Оля шумно видихнула, її скафандр подався трохи вперед і вбік – вона взріла ще один каньйон поперек тих переливчастих, ціле урвище, криве і зубчасте, над ним полохливо снували рої різнобарвних іскринок, залітали в провалля й випурхували з нього, метались, ритмічно поблискували, спалахували й гасли… А на край урвища наповзало цунамі.
ВОНО справді було схожим на цунамі – височенна хвиля, стіна, вал пекельного молока. ВОНО неспішно повзло вперед, щільне і роздуте, немов пухир, – мигтливі іскринки влітали у нього і гасли, а ВОНО все повзло, і росло, і пекельно жахтіло біластим, веселково переливалось по краях… і сліпило.
– Не дивіться туди! – пролунав у динаміках шолома хриплий оклик Кайла. – Дивіться на мене, я тут…
Трохи вище над барвистим переливчастим каньйоном вцілілої оглядової палуби спалахнув пульсуючий рубіновий маркер, він усе більшав і більшав…
Більшав і більшав…
Маркер більшав і вицвітав…
Маркер стрімко налетів на Олю, і щось цупке обвилось округ її талії, вона сіпнулась із переляку, а те цупке лиш міцніше обняло її…
– Спокійно-спокійно, це я…
Оля крутнула головою і взріла лейтенанта, його миловидне обличчя і русу чуприну під дисплейним забралом шолома – те забрало було абсолютно прозорим, і ядучо-кислотна індикація немовби пливла в пустоті перед зосередженим сіро-зеленим поглядом…
– Ще трошки…
– Що ми тепер…?
– Спокійно, просто розслабтесь…
Кайл прибрав руку з Олиної талії, і Оля трошки відлетіла від нього – побачила все його виструнчене тіло в переплетеннях штучної мускулатури; та мускулатура проблиснула пурпуровим і згасла, а по Олиному забралу проплив кислотний алізариновий напис:
Кайл узяв Олю за руку, і їхні кисті немовби зрослися, сплелися по самі зап’ястя…
Вона відчула короткий різкий поштовх, її тіло виструнчилось, а індикація ізнов змінилась – у центр погляду виплила аморфна