Політ ворона. Доля отамана. Ганна Ткаченко

Читать онлайн.
Название Політ ворона. Доля отамана
Автор произведения Ганна Ткаченко
Жанр Современная зарубежная литература
Серия
Издательство Современная зарубежная литература
Год выпуска 2018
isbn 978-617-12-6196-9



Скачать книгу

побачила. Хто ж такий? Придивляється й до того малого. А він, заглядаючи, усе слину ковтає – голодний. «Та це ж дружок Яків, – нарешті впізнала. – І як не ковтати, коли в цього бідного дитяти завжди очі голодні. Тільки зайде, було, до хати, одразу шукаю йому хоч сухаря, який він може й не жувавши проковтнути, а миску супу чи синьої затірки, то й ще швидше, – пригадувала Грицевого товариша. – Багато таких бідняків, а йому взагалі за двох дісталося – батько помер, а мати наймичка, та ще й вродлива. Ото вже зазнала наруги! – Настя важко зітхала. – І чому в світі така несправедливість? Одні не знають, що їм з’їсти, так усе набридло, а другі голодні. В одних від одежі скрині тріщать, а в других – одні чоботи на всіх дітей. І коли воно краще житиметься?» – навіть перехрестилася, бо в святій книзі написано: треба все знести, а вона й зараз із тим незгодна.

      – Мамо, – зайшовши до хати, озвався її Тимофій. – А можна сьогодні з вами про своє поговорити? – видно, не вперше питається.

      – То ти про військкомат чи про одруження? – повернула до нього свою голову. – Якщо про військкомат, то сиди вдома. Хто ж мені допомагатиме, коли й ти з дому підеш? Сказали тобі, що з одним оком не беруть, то й заспокойся, – пригадала, як і над цим дитям плакала, бо мало не померло. І де та хвороба взялася? Усі перехворіли – і нічого, а ця дитина осліпла на одне око.

      – Нічого, я вже звик, приноровився, – пробасив зовсім дорослий Тимофій.

      – На Гриця не треба рівнятися, – продовжувала далі. – У нього своя дорога, – вона й так бачила, що у них різна вдача. – А якщо ти знову про одруження, то погуляй трохи. Нікуди твоя Меланя не дінеться, коли ще якийсь рік посидить біля своїх батьків. Зараз брати її нікуди, – обвела поглядом свою малу хату. – Тут і без неї тісно. Оксанка сьогодні на скриню свою постіль перенесла. Твердо, каже, зате сама собі хазяйка, – кивнула в той бік. – А коли всі повстаєте вранці, то й кочергою біля печі не розвернутися, – умовляла, хоча й шкода було, бо й сама ще не забула, як хотілося заміж. – Тільки ти не сердься, якось воно буде, – додала після недовгої мовчанки. – Нехай коли Гришка з війни повернеться, бо і йому ж хочеться на братовому весіллі погуляти, – навіть зраділа, що таке на думку спало. – Оце вже потанцює! – аж у грудях щось плигати почало. – Як піде гопака, то й скаче, і колесом крутиться, а хлопці лише кліпають очима, бо не те що танцювати, дивитися за ним не встигають. І хто його навчив? – А усмішка один за другим роки з неї скидає, та так спішить, так спішить, неначе зовсім молодою зробити задумала. – Бач, казали, що безграмотним залишиться, а він як гарно пише. Бідкалися, що й не читатиме, а він швидко й правильно. Говорили, що наймитом ціле життя буде, але й у тому помилилися, – від задоволення аж совалась на лаві. – Який не є, а до всього хист має! – ті думки так посолодили її душу, що й від меду солодше не буває.

      Тільки по хвилі все те минуло, а в їхній хаті знову запала тиша. Настя, як і раніше, зиркає на дорогу, а Тимофій мовчки топчеться біля порога, хоче про своє договорити, та знову не наважується.

      – Чи ти й досі тут? – повернулася