Чигиринський сотник. Леонід Кононович

всього! – засміявся Мурмило. – Хочеш послухати?

      – А коли твоя ласка!

      – Є три світи, мосьпане, – почав звіздар, – Господній Ир, де панує Бог Предвічний і Матер Божа сидить на золотім престолі, Білий Світ, у котрому отсе ми живемо, і Пекло, що ним заправляє Чорнобог, котрого іще зовуть Триглавом, усім навам Господь, Владар землі та неба. Тече туди чорна ріка, котрою пливуть на той світ грішні душі…

      – То ким же він заправляє, той Чорнобог? – питається дід.

      Багацько у нього слуг на тім світі, та й на цьому світі їх немало! Диви[16] і нави[17] йому служать, відьми і літавиці[18], змії та перелесники[19]. Давно вже був би він владарем над усіма трьома світами, та знаходяться такі, що стають йому на заваді!

      – А що ж то за сміливці? – питається Михась. Зиркнув на нього звіздар, і лице його ще дужче потемніло.

      – Та ті, що пхають всюди свого носа! А тоді й самі не можуть втямити, відкіля на них теє лихо окошилося…

      Тут і печену гуску принесли. Як упоралися трохи з нею, дід і питає:

      – Чи тяжка ж твоя служба у князя Яреми, чи й не дуже?

      Гість усміхнувся.

      – Не знаю, що тобі й казати, мосьпане!.. Така в мене служба, що мало хто й чув про неї, але принци да королі за неї грубі гроші платять…

      – Ти ба! Та й що ж то за диво?

      – А не вгадаєш?

      Дід посміхнувся й поволі закусив кінчик вуса.

      – То ти що. може, катом у ляхів служиш? Люд хрещений зо шкури обдираєш да на палі садовиш?

      – Отсе ти одколов, мосьпане! – зареготався гість. – Да ні. ще не зовсім зійшов я на пси, аби майстором зробитися!

      – То хто ж ти є, коли так?

      – Звіздар я, – каже гість.

      Дід із онуком і рота роззявили.

      – А що ж се воно за лихо, той звіздар? – не втерпів Михась, хоч і знав, що до розмови не можна встрявати. – Може, се той, хто зорі краде із неба та під лавою в глеках держить?

      Звіздар крутнув головою.

      – Ох і козак у тебе росте, мосьпане! – І до Михася: – Звіздар, хлопче, се той, хто по зорях долю читає.

      – Ба! – каже дід. – А нащо воно?

      – Себто як – «нащо»?

      – Нащо козакові знати свою долю? Козацька доля у Бога на колінах. То ляхам та недоляшкам кортить у будучину зазирнути, – бо чують, собачі душі, що не з медом їм доведеться!

      – То я ж таки й кажу, – мовить звіздар, – що пани да магнати полюбляють сеє діло! Тим-то й гукають мене завжди. А князь Ярема держить мене при собі, щоб завжди ворожбита мати напохваті.

      – І довго ж ти сьому ділу вчився? – питає дід.

      Мурмило і зареготався.

      – Вчився, – каже, – поки не пропився! Латину та греку штудіював, аж гай шумів. А тоді бачу, що воно ні до чого та й подався світами мандрувати…

      – Ото й правильно ти зробив. – каже дід. – Бо від книжок саме лихо. Оно один ув Охматові все біблію читав, – а як дочитався до чорної сторінки, то й з глузду з’їхав!

      – І бігає тепер по вулицях голий, – укинув Михась.

      – Козакові, – провадив дід, – багацько мудрувати не випадає. Йому так: або чужу

16

Див – напівбог.

17

Нав – мрець.

18

Літавиця – летюча істота-спокусниця.

19

Перелесник – вогненний змій-спокусник.