На лезі клинка. Джо Аберкромби

що мене можуть налякати твої дурнуваті погрози?

      Ґлокта неспішно вивчав свого в’язня.

      «Вже геть не такий впевнений, як був до цього».

      – Зізнайся, – прошепотів він, – і тоді ми зможемо відправити тебе до Енґлії, і знайдемо навіть ще трохи часу на сон.

      Обличчя Тойфеля поблідло майже як у практика Фроста, проте він не зронив ні слова.

      «Незабаром сюди явиться архілектор. Найвірогідніше, він уже в дорозі. Якщо до того часу зізнання не буде… ми всі відправимося в Енґлію. І це в кращому випадку».

      Ґлокта взявся за свою палицю і підвівся на ноги.

      – Мені подобається вважати себе митцем, але мистецтво потребує часу, а ми згайнували піввечора, шукаючи тебе по всіх борделях міста. На щастя, практик Фрост має гарний нюх і чудово орієнтується на місцевості. Він може зачути щура в купі гною.

      – Щура в купі гною, – повторив Северард, чиї очі яскраво блищали у сяйві жаровні.

      – У нас жорсткий графік, тому дозволь мені сказати прямо: ти зізнаєшся в наступні десять хвилин.

      Тойфель фиркнув і склав руки на грудях.

      – Нізащо.

      – Тримайте його.

      Фрост схопив в’язня ззаду і, вчепившись в нього залізним хватом, притиснув праву руку до боку. Северард взявся за його ліве зап’ястя і розчепірив пальці на подряпаному столі. Ґлокта стиснув гладеньке руків’я сікача і потягнув його до себе, шкребучи лезом по дереву. Він поглянув на руку Тойфеля.

      «Які гарні в нього нігті! Такі довгі і блискучі. З такими нігтями в копальні не надто напрацюєшся».

      Ґлокта високо здійняв сікач.

      – Чекай! – заволав в’язень.

      Бах! Важке лезо глибоко врізалось у стільницю, акуратно відтявши ніготь на середньому пальці Тойфеля. Він задихав частіше, а на його чолі заблистіли краплі поту.

      «Ось тепер ми побачимо, що ти насправді за чоловік».

      – Гадаю, ти здогадуєшся, до чого все хилиться, – мовив Ґлокта. – Так вчинили з одним капралом, якого схопили разом зі мною – відрізали щодня по шматочку. Але ж і сильним він був чоловіком, дуже сильним! Вони дійшли вище ліктя, перш ніж він помер.

      Ґлокта знову здійняв сікач.

      – Зізнавайся.

      – Ти не зможеш…

      Бах! Сікач відтяв Тойфелю самий вершечок середнього пальця. На стіл полилася кров. Очі Северарда всміхалися у світлі лампи. У Тойфеля відвисла щелепа.

      «Але біль прийде пізніше».

      – Зізнавайся! – загорлав Ґлокта.

      Бах! Сікач відтяв вершок безіменного пальця Тойфеля і невеличке кружальце середнього пальця, яке, трохи прокотившись, злетіло на підлогу. Обличчя Фроста здавалося висіченим із мармуру.

      – Зізнавайся!

      Бах! Кінчик вказівного пальця Тойфеля злетів у повітря.

      Його середній палець поменшав на одну фалангу. Ґлокта зупинився, витираючи піт зі свого чола затиллям долоні. Його ногу корчило від напруги. На плиточки з рівномірним кап-кап-кап скрапувала кров. Тойфель дивився на свої вкорочені пальці широко розплющеними очима.

      Северард похитав