На лезі клинка. Джо Аберкромби

жертвою. Із затінку жваво виступив ще один чоловік, високий і худий, теж із маскою і в чорному, проте цей мав довге жирне волосся. Він підніс одягнену в рукавичку руку.

      – Джентльмени, – його невдоволений простацький голос глушила маска, – джентльмени, прошу вас, ми тут у справах короля.

      – Король веде свої справи вдень, – гаркнув Джеленгорм.

      Маска новоприбулого ледь сіпнулась, коли він усміхнувся.

      – Тому ми й потрібні йому вночі, розумієш, друже?

      – Хто цей чоловік? – Вест показав на чолов’ягу з мішком на голові.

      В’язень знову почав борюкатись.

      – Я Зепп дан… о-ох!

      Біла потвора втихомирила його, бахнувши кулаком в обличчя, від чого чоловік осів на дорогу.

      Зціпивши зуби, Джеленгорм поклав руку на ефес своєї шпаги, і білий привид кинувся вперед з небаченою швидкістю. Зблизька він здавався ще масивнішим, нелюдськішим і страшнішим. Джеленгорм мимоволі зробив крок назад, перечепився за нерівність на дорозі і з гуркотом гепнувся на спину. В голові Джезаля загуділо.

      – Назад! – заволав Вест.

      Він з тихим дзенькотом висмикнув із піхов свою шпагу.

      – С-а-а-а! – прошипіла потвора, стиснувши величезні, наче пара брил, кулаки.

      – А-арх, – пробулькав чоловік з мішком на голові.

      Серце Джезаля впало. Він глянув на щуплявого чоловіка, і той усміхнувся у відповідь самими лише очима. Як можна усміхатися в таку годину? Джезаль здивувався, коли побачив, що у в руках у худого був довгий, страшний ніж. Звідки він там узявся? Джезаль п’яними рухами почав намацувати свою шпагу.

      – Майоре Вест! – долинув голос із тіні віддалік.

      Джезаль невпевнено спинився, наполовину оголивши клинок. Джеленгорм у забрудненому в болоті мундирі з натугою звівся на ноги і дістав власну шпагу. Бліда потвора не зводила з них пильного погляду, не відступаючи ні на крок.

      – Майоре Вест! – почувся вдруге голос, який тепер супроводжували стукіт і шурхіт.

      Обличчя Веста збідло. З тіней, сильно накульгуючи і вистукуючи палицею по землі, виринула постать. Очі чоловіка закривав крислатий капелюх, але на його вустах грала дивна посмішка.

      Джезаль відчув раптовий напад нудоти, помітивши, що в роті чоловіка не було чотирьох передніх зубів. Чоловік пошкандибав до них, незважаючи на оголені клинки, і простягнув вільну руку Вестові.

      Майор повільно вклав свою шпагу у піхви, взяв його руку і легенько потис.

      – Полковник Ґлокта? – хрипко запитав він.

      – Ваш покірний слуга. Правда, я більше не армієць. Тепер я служу Королівській Інквізиції.

      Він повільно підніс руку і зняв капелюха. Його обличчя було мертвотно блідим і покраяне глибокими зморшками, а сиве волосся – коротко підстрижене. У глибоких, темних впадинах по-гарячковому блистіли очі, при цьому ліве око було значно вужчим за праве, мало рожевий обідок і сльозилось.

      – А це мої помічники: практики Северард, – довгов’язий удавано вклонився, – і Фрост.

      Біла потвора