На лезі клинка. Джо Аберкромби

так знущатися з нього. Він небагатий і не може дозволити собі програвати.

      – Якщо він не може дозволити собі програвати, то хай не береться грати! – роздратовано огризнувся Джезаль. – Хто сказав йому, що я блефую? Краще би тримав пельку на замку!

      – Він новенький, – втрутився Вест, – і просто хоче стати своїм у нашій компанії. Хіба ти забув, як сам був новачком?

      – Ти що мені, батько?

      Джезаль пам’ятав, як був новеньким з болісною ясністю, і згадка про це його трохи присоромила.

      Каспа змахнув рукою.

      – Не переймайтесь, я позичу йому грошей.

      – Він їх не візьме, – заперечив Джеленгорм.

      – Ну, це вже його справа. – Каспа заплющив очі і повернув обличчя до сонця. – Спекотно. Видно, що зима скінчилась. Вже, мабуть, пішло за полудень.

      – Чорт! – вигукнув Джезаль, зриваючись на ноги, і почав збиратись.

      Садівник кинув рівняти газон і поглянув на них.

      – Чому ти нічого не сказав, Весте?

      – А хіба я тобі батько? – запитав майор.

      Каспа захихотів.

      – Знову спізнилися, – сказав Джеленгорм, надуваючи щоки. – Лорд-маршал цьому не зрадіє!

      Джезаль схопив свою зброю для фехтування і побіг у дальній кінець газону. Майор Вест подріботів за ним.

      – Ну ж бо! – крикнув Джезаль.

      – Вже наздоганяю вас, капітане, – мовив він. – Вже наздоганяю.

      – Випад, випад, Джезалю, випад, випад! – гаркав лорд-маршал Варуз, луплячи його стеком по руці.

      – Ай! – скрикнув Джезаль і знову підняв металеву палицю.

      – Я хочу, щоб ваша права рука рухалася, капітане, щоб вона кидалась, мовби змія! Я хочу, щоб мене осліпила швидкість ваших рук!

      Джезаль зробив ще кілька незграбних випадів неповоротким шматком заліза. Це була справжня мука. Його пальці, зап’ястя, передпліччя і плече горіли від натуги. Він весь просяк потом, що злітав з його обличчя великими краплями. Маршал Варуз легко відбивав його жалюгідні потуги.

      – Тепер бий! Бий лівою!

      Джезаль з усіх сил, що іще зостались у лівій руці, замахнувся великим ковальським молотом, цілячи у голову старого. Він ледь піднімав цю кляту залізяку – і це якщо був у формі. Маршал Варуз без особливих зусиль відступив убік і врізав йому стеком в обличчя.

      – Ай-ай! – заволав Джезаль і, спотикаючись, відступив назад. Несподівано молот вислизнув із його руки і гупнув йому просто на ногу. – А-а-а! – Металевий держак брязнув об підлогу, і коли Джезаль зігнувся до забитих пальців ноги, нараз відчув пекучий біль від того, що Варуз шмагнув його по задниці. Ляскіт від удару прокотився подвір’ям, і Джезаль упав ницьма землю.

      – Стидобисько! – вигукнув старий. – Ви соромите мене перед майором Вестом!

      Майор хитнувся на кріслі назад і затрясся від тамованого сміху. Джезаль втупився в бездоганно начищені чоботи маршала, не відчуваючи нагальної потреби підніматись.

      – Підйом, капітане Лютар! – гукнув Варуз. – Якщо не ваш, то мій час ще в ціні!

      – Добре, добре!

      Джезаль знесилено підвівся, хитаючись під палючим