На лезі клинка. Джо Аберкромби

у Королівському полку. Неймовірно.

      Джезаль не мав жодного уявлення, про що вони тоді говорили. Зараз він тільки хотів зблювати, а потім лягти спати.

      Інквізитор Ґлокта повернувся до нього з усмішкою, ще раз демонструючи огидну прогалину в зубах.

      – А це, мабуть, капітан Лютар, на якого всі покладають неабиякі надії в прийдешньому Турнірі. Маршал Варуз – суворий вчитель, правда? – Він слабко махнув палицею в бік Джезаля. – Випад-випад, так, капітане? Випад-випад.

      Джезаль відчув, як всередині нього закипає гнів. Він кахикнув і втупився у свої ноги, бажаючи, аби світ перестав крутитись. Інквізитор по черзі очікувально поглянув на кожного з них. Вест виглядав блідим. Джеленгорм був брудний і сердитий. Каспа досі сидів серед дороги. Жодному з них нічого було сказати.

      Ґлокта прокашлявся.

      – Що ж, мене кличе обов’язок. – Він силувано вклонився. – Але я сподіваюся незабаром побачитися з вами всіма.

      Джезаль спіймав себе на думці, що сподівається ніколи більше не побачити цього чоловіка.

      – Може, ми могли б якось знову пофехтувати? – промимрив майор Вест.

      Ґлокта добродушно засміявся.

      – О, я був би радий, Весте, але нині трохи покалічений для таких забав. Якщо ви шукаєте, з ким би зійтися на шпагах, то я впевнений, що практик Фрост вам не відмовить, – Ґлокта скосив очі на Джеленгорма, – але змушений попередити, що він б’ється зовсім не як джентльмен. Бажаю вам усім приємного вечора. – Він насунув глибше капелюха, поволі розвернувся і побрів геть по тьмавій вулиці.

      Три офіцери спостерігали його шкандибання у тягучій, незручній тиші. Нарешті до них приєднався Каспа.

      – Що це, взагалі, таке було? – запитав він.

      – Ніщо, – промовив Вест крізь зціплені зуби. – Краще назавжди про це забути.

      Зуби і пальці

      «Часу обмаль. Треба діяти швидко».

      Ґлокта кивнув Северарду, на що той всміхнувся і стягнув мішок з голови Зеппа дан Тойфеля.

      Мінцмейстр був дужим, величавим чоловіком. Його обличчя вже почало пухнути від синців.

      – Що це все означає? – загорлав він із вдаваними обуренням і бравадою. – Ви знаєте, хто я такий?

      Ґлокта пирхнув.

      – Звичайно, знаємо. Невже ти гадаєш, ми тільки те й робимо, що навмання хапаємо на вулиці першого-ліпшого?

      – Я придворний мінцмейстр! – заверещав в’язень, намагаючись звільнитися від своїх пут. Практик Фрост і далі дивився на нього без жодних емоцій, склавши руки на грудях. Тим часом залізо в жаровні почало червоніти. – Як ви смієте…

      – Та скільки можна переривати! – крикнув Ґлокта.

      Фрост люто копнув Тойфеля в гомілку і той зойкнув від болю.

      – Як наш в’язень підпише заяву-зізнання, якщо в нього зв’язані руки? Звільніть його, будь ласка.

      Тойфель підозріло роззирався, поки альбінос розв’язував йому зап’ястя. Аж тут він помітив сікач. Нагострене до дзеркального блиску лезо аж сяяло у різкому світлі лампи.

      «Прекрасна річ, і тут ні додати, ні відняти. Тобі