На лезі клинка. Джо Аберкромби

стирчав поламаний спис. Лоґен перевернув ногою худорлявого. На його закривавленому обличчі застиг вираз здивування – очі дивилися на небо, рот відкритий.

      – Мабуть, пробив йому трахею, – пробурмотів Лоґен.

      Його руки були в крові. Він стиснув одну руку іншою, щоб вони не так тремтіли.

      – А той, що за деревами, теж?..

      Лоґен кивнув.

      – Що сталося з конем?

      – Він утік, – промимрив Кей у розпачі. – Що будемо робити?

      – Подивимось, чи є в них харчі. – Лоґен показав на задимлений труп. – І допоможеш мені зняти з нього чоботи.

      Уроки фехтування

      – Тисни його, Джезалю, тисни! Не соромся!

      Джезаль був тільки радий слухатись. Він стрибнув уперед, зробивши випад правою. Вест уже втратив рівновагу і відступив назад – він був не в формі і ледь-ледь відбивався своєю короткою шпагою. Сьогодні вони змагалися напівзагостреними клинками, щоб додати боротьбі трохи азарту. Заколоти ними не вдалось би, а от болісно подряпати раз-другий, якщо постаратись – цілком можливо. Джезаль збирався подарувати майорові подряпину за вчорашнє приниження.

      – Отак, завдай йому! Випад-випад, капітане! Випад-випад!

      Вест незграбно рубонув, але Джезаль передбачив удар і відбив клинок, все ще напосідаючи, і бив з усіх сил. Він хльоснув лівою, тоді ще раз. Вест відчайдушно відбивав удари, аж поки вперся у стінку. Нарешті Джезаль до нього добрався. Він весело зареготав, роблячи ще один випад своїм довгим клинком, але його суперник несподівано ожив. Вест вислизнув і відбив випад із прикрою твердістю. Джезаль затнувся, втратив рівновагу та вражено ахнув, коли вістря меча увійшло у щілину поміж двома каменями, відтак клинок вирвався з його затерплої руки і застряв, похитуючись, у стіні.

      Вест рвонув вперед, проскочив під другим клинком Джезаля і врізався у нього плечем.

      – О-ой! – зойкнув Джезаль і, похитнувшись, повалився на підлогу, намацуючи рукою свій короткий клинок.

      Клинок ковзнув по камінню, і лорд-маршал Варуз спритно спинив його своїм чоботом. Затуплене вістря Вестової шпаги нависло над горлом Джезаля.

      – Дідько би його вхопив! – вилаявся він, коли усміхнений майор простягнув йому руку.

      – Так, – пробурмотів Варуз, важко зітхнувши, – і справді, дідько би тебе вхопив. Сьогодні ти виступив ще огидніше, ніж вчора, якщо таке взагалі можливо! Ти знову дав майору Весту обвести себе навкруг пальця!

      Джезаль сердито відмахнувся від руки Веста і підвівся на ноги.

      – Він ні на мить не втрачав контролю над боєм! Ти дозволив, щоб тебе заманили в пастку, а тоді обеззброїли! Обеззброїли! Навіть мій внук не допустився би цієї помилки, а йому всього вісім! – Варуз гупнув об підлогу палицею. – Можете мені, будь ласка, пояснити, капітане Лютар, як ви збираєтесь перемогти у фехтувальному двобої, коли лежатимете на землі без зброї?

      Джезаль насупився і потер потилицю.

      – Ні? В майбутньому, якщо ви впадете зі скелі зі зброєю, я хочу, щоб там, унизу, ваш понівечений труп міцно стискав