Маклена Граса (збірник). Микола Куліш

зілля, воно Богові не вклонилося. Кажуть же люди, якщо не брешуть, що колись Бог та святий Петро прийшли на землю…

      Копистка. Тут ось монашки такої розказали, що… От якби дізнатися, коли вони прийшли?

      Дід Юхим Хто?

      Копистка. Монашки…

      Дід Юхим Та не монашки, а Бог з Петром!.. Ішли степом. То всі трави й квіти вклонилися їм низенько, один тютюн не вклонився…

      Копистка (до Ганни). Ти не бачила їх вчора?

      Ганна мовчить.

      Дід Юхим Кого? Бога й Петра?

      Копистка. Та монашок.

      Дід Юхим Та я тобі не про монашок, а про Бога та Петра! Слухай! Один тютюн не вклонився. Тоді сказав Бог: «Будеш ти, тютюне, однині проклятий, і палитимуть тебе люди, доки світу…»

      Копистка (замислився). Гм… Треба було б мовчати!

      Дід Юхим Як мовчати?

      Копистка. Хай би вони язички свої порозв’язали…

      Дід Юхим Хто? Бог та Петро?

      Копистка. Та монашки, діду! Було б мені, кажу, помовчати та послухати, чого б вони наказали…

      Дід Юхим Та ти слухай! Бог тютюнові сказав…

      Копистка. Побіжу. (Та й подався з хати.)

      Дід Юхим (до Ганни). Та куди це він зірвався? (По паузі.) А сонечко вже за сніданок! Чи нема у тебе там?..

      Ганна. Їсти? Учора ж і послідки вишкребла – хіба повилазило?

      Дід Юхим Та ні… Води гаряченької…

4

      Двері навстіж – чобітками зарипів Панько, секретар сільради:

      – Та що скоїлось – сюприз який чи пужар, дядьку Мусію?

      За Паньком увійшов Му сій Копистка, за Кописткою – Іван Стоножка, господар хати.

      Копистка. Та кажу ж – провокація… У церкву, кажуть, коней навели… Я зразу не добрав діла, а тоді подумав-подумав: це ж вони все село нам зворушать, а найпаче багатіїв отих – Гирю, Годованого… Добре, що догадався – трах-тара-рах, погнав парнишку і сам оце…

      Панько. Дурниці! Ніякої воєнної небезпечності… Просто баби понапивались опію релігії та й плещуть язиками…

      Копистка. Ой, не кажи! Такого, брат, наплещуть, що аж-аж… Треба побігти наглянути. Найпаче до Гирі під двір, до Годованого.

      Панько. Плюньте й розітріть!

      Копистка. Не можна!.. Не будь Гирі, Годованого – наплював би, а так… Чує моя душенька…

      Панько. Не ходіть – є йтересніше діло. Копистка. Я на хвилинку! Тільки до Гириного двору… Я зараз!

      Уже взявся Копистка за клямку, як тут Панько пляшку з-під поли на стіл та:

      – Вип’ємо, дядьку Мусію?

      Копистка (очізабігали). Ні, я, мабуть… побіжу. (А сам за кисет, ще й дідові дав.) Ось тільки закурю… і побіжу.

      Стоножка. Поспієте, сваток! Сідайте, товаришу секретар!.. Ганно! Чи нема у тебе там…

      Ганна настовбурчилась.

      (Він до неї стиха.) Товариш же секретар наш… Зранку не їли… і той…

      Ганна. Одної лише капусти дві чи три пелюстки, а більш нічогісінько…

      Панько (уші чуткі). Дайош, тітко, й капусти! Аби в животі було чим подряпати…

      Стоножка. Треба ж, як-то кажуть, по-братськи…

      Дід