Потоп. Том II. Генрик Сенкевич

щоб нас розсудили, на чиєму боці була зрада, а на чиєму чисті наміри. Якщо ми зустрінемося колись, хоч ви й могутні і не лише окрему людину, а й всю Річ Посполиту до смерті вкусити можете, а в мене лише шабля в руці, я все ж своє зроблю застереження і переслідувати Вашу світлість буду, скільки мені сил та енергії вистачить. А Ваша світлість знає, що я з тих, хто і без надвірних хоругв, без замків і гармат нашкодити можу. Поки дихатиму, буду мститися Вам, що ні дня, ні години не зможете залишитись у спокої. І це буде справді так, як це моя власна кров, якою пишу. Листи Вашої світлості я маю, які не лише польського короля, але і шведів збурити можуть, бо в них зрада Речі Посполитої явна, як і те, що й від шведів Ви також готові відступитися, як тільки вони посковзнуться. Навіть якби Ви були вдвічі могутніші, Ваша погибель у моїх руках, бо підписам і печаткам будь-хто повірить. Тому, Ваша світлосте, пропоную таке: якщо хоч волосина впаде з тих голів, на яких мені залежить і які в Кейданaх залишилися, ті листи і документи я панові Сапєзі відішлю, а копії накажу по всій країні розповсюдити. Ось Вам віз і перевіз: або після війни, коли спокій у Речі Посполитій настане, Ви віддасте мені Білевичів, а я Вашій світлості листи, або якщо лиху новину вчую, то зараз же пан Сапєга покаже кореспонденцію Понтусу. Хочеться Вашій світлості корони, та не знаю, чи тоді буде її на що вкласти, коли голова від польської чи шведської сокири впаде. Краще, бачиться мені, заміну зробити, бо хоч я помсти і не занехаю, але це питання можемо й приватно вирішити. Богові Ваша світлість довірилася б, якщо б не те, що бісівський auxilia5 над Божим вище не поставили.

Кміциц.

      P. S. Конфедератів Вашій світлості не вдасться отруїти, бо знайдуться такі, хто йдучи з бісівської служби на Божу, застережуть їх, щоб ні в Орлі, ні в Заблудoвi пива не пили».

      Тут підхопився пан Анджей і став міряти кроками кімнату. Обличчя його пашіло, бо його власний лист, як вогонь, розпалив. Цей лист був наче маніфест оголошення війни з Радзивіллaми, і пан Кміциц відчував у собі якусь надзвичайну силу і готовий був навіть уже сам-один виступити проти могутнього роду, який володів цілою країною. Він, простий шляхтич, простий лицар, вигнанець, правом переслідуваний, він, котрий нізвідки не сподівався допомоги, наразився проти всіх так, що всюди його ворогом вважають. Він, не так давно переможений, відчував у собі тепер таку силу, що бачив уже немов пророцьким оком приниження князів Янушa та Богуслава, і свою звитягу. Як поведе війну, де знайде союзників, в який спосіб переможе, не знав, більше того, навіть не думав про це. Вірив лише глибоко, що робить те, що мусить зробити, що має слушність і справедливість, тому і Бог буде з ним. Це наповнювало його довірливістю без міри і без меж. Зробилося йому на душі значно легше. Розкривалися перед ним наче якісь зовсім нові країни. Сісти тільки на коня й їхати туди, і домчить він до пошани, слави і до Олюньки.

      – Тепер навіть волосина з її голови не впаде, – повторював парубок собі гарячково й якось радісно, – листи її захистять. Буде її гетьман берегти, як зіницю ока, як я сам! У цьому я собі зарадив! Хробак я поганий, але від мого жала не сховаєтесь.

      Раптом

5

Підкріплення (лат.).