Воскресіння патера Брауна = The Resurrection of Father Brown. Гілберт Кіт Честертон

на вас крізь прорізи великої блідої маски.

      – Однак скутість відчувається в усій фігурі, – сказав Пейн. – Наприкінці середньовіччя малярі, принаймні на півночі, ще не могли цілком впоратися з анатомією. Зверніть увагу на ногу – пропорції тут явно порушені.

      – Я в цьому не впевнений, – спокійно заперечив Вуд. – Майстри, котрі працювали в ті часи, коли реалізм тільки починався і ним ще не стали зловживати, писали набагато реалістичніше, ніж ми гадаємо зараз. Вони передавали точно ті деталі, які ми тепер сприймаємо як умовність. Ви, можливо, скажете, що у цього типа брови й очі посаджені не зовсім симетрично? Але якби він раптом з’явився тут, ви б побачили, що одна брова в нього справді трохи вища за іншу і що він кульгає на одну ногу. Переконаний, що ця нога навмисно зроблена кривою.

      – Тоді це просто диявол якийсь! – вирвалося раптом у Пейна. – Не при вас будь сказано, панотче.

      – Нічого, нічого, я вірю в нечистого, – відповів священик і якось незрозуміло посміхнувся. – Цікаво, до слова, що, за деякими переказами, біс також кульгає.

      – Та ну вас! – запротестував Пейн. – Не хочете ж ви ска-зати, що це сам чорт? То хто ж він нарешті, дідько забирай?

      – Лорд Дарнуей, котрий жив за часів короля Генріха VII і короля Генріха VIII, – пояснив йому друг. – Між іншим, про нього також збереглися цікаві перекази. З одним із них, вочевидь, і пов’язаний напис на рамі. Детальніше про це можна дізнатися з нотаток, залишених кимось у стародавній книзі, яку я тут випадково надибав. Дуже цікава історія.

      Пейн наблизився до портрета і схилив голову набік, аби зручніше було прочитати старовинний напис по краях рами. Це був, по суті, чотиривірш, і, якщо відкинути застарілу орфографію, повідав приблизно таке:

      У сьомому спадкоємцю відроджуся знову,

      О сьомій годині зникну в нікуди.

      Не стримає гніву мого кохання,

      Власниці серця мого – біди.

      – Від цих віршів аж моторошно стає, – сказав Пейн, – може, тому, що я їх не розумію.

      – Ви ще не таке скажете, коли зрозумієте, – тихо промовив Вуд. – У нотатках, які я знайшов, детально розповідається, як цей красень зумисне заподіяв собі смерть таким чином, що його дружину стратили за цей злочин. Наступний запис, зроблений набагато пізніше, розповідає про іншу трагедію, що сталася через сім поколінь. При королеві Ґеорґові ще один Дарнуей наклав на себе руки і залишив для дружини отруту в келиху з вином. Обидва самогубства сталися ввечері о сьомій годині. Звідси, далебі, слід зробити висновок, що цей чортяка справді відроджується в кожному сьомому поколінні й, як свідчать вірші, завдає чимало клопоту тій, котра необдумано зважилася вийти за нього заміж.

      – Гм, мабуть, не дуже добре має почуватися черговий сьомий спадкоємець, – додав Пейн.

      Голос Вуда стишився:

      – Той, хто сьогодні приїжджає, – якраз сьомий.

      Гаррі Пейн зробив різкий рух, ніби намагаючись скинути з плечей якийсь тягар.

      – Про