Воскресіння патера Брауна = The Resurrection of Father Brown. Гілберт Кіт Честертон

що примикала до бібліотеки, біля масивного годинника з чорного дерева, схожого на гігантську труну.

      – Ну, й як там Дарнуей? – спитав Пейн трохи згодом. – Ви ж нещодавно були у нього?

      Патер Браун провів рукою по чолі.

      – Зі мною коїться щось зле, – із сумною посмішкою сказав він. – Але, може, мене засліпило яскраве світло, і я не все бачив як слід. Але, чесне слово, в силуеті апарата мені на мить здалося щось дуже дивне.

      – Так, адже це його кульгаюча нога, – поспішно відповів Барнет. – Абсолютно ясно.

      – Що ясно? – спитав Пейн різко, але водночас стишивши голос. – Мені особисто далеко не все ясно. Що нам відомо? Що у нього з ногою? І що було з ногою у його пращура?

      – Якраз про це і йдеться в книзі, яку я знайшов в сімейних архівах, – повідомив Вуд. – Зачекайте, я вам зараз її принесу.

      І він зник у бібліотеці.

      – Пан Пейн, гадаю, недаремно поставив це запитання, – спокійно зауважив священик.

      – Зараз я вам усе поясню, – промовив Пейн ще тихіше. – Врешті-решт, немає ж нічого на світі, чому не можна було б підшукати цілком розумне пояснення. Будь-яка людина може загримуватися під портрет. А що ми знаємо про Дарнуея? Поводиться він якось незвично…

      Усі здивовано глянули на нього, і тільки слуга Божий, здавалося, був незворушний.

      – Річ у тім, що портрет ніколи не фотографували, – сказав він. – Ось Дарнуей і хоче це зробити. Не бачу тут нічого незбагненного.

      – Усе пояснюється дуже просто, – сказав Вуд із посмішкою, він тільки-но повернувся і тримав у руках книжку.

      Але не встиг художник скінчити, як у великому чорному годиннику щось клацнуло – один за одним послідувало сім розмірених ударів. Одночасно з останнім нагорі почувся гуркіт, він струсонув увесь будинок, наче удар грому. Патер Браун кинувся до гвинтових сходів і вибіг на перші дві сходинки, перш ніж почув цей гул.

      – Боже милий! – мимоволі вирвалося у Пейна. – Він там зовсім сам-один!

      – Так, ми знайдемо його там самого, – не обертаючись сказав священик і зник нагорі.

      Всі інші, очунявши після першого потрясіння, стрімголов кинулися вгору сходами і справді знайшли Дарнуея на самоті. Він був розпростертий на підлозі серед уламків зруйнованого апарата. Три довгі ноги штатива смішно та страшно стирчали в різні боки, а чорна, викривлена нога самого Дарнуея безпорадно витягнулася на підлозі. На мить ця темна купа видалася всім жахливим павуком, що стиснув у своїх обіймах людину.

      Досить було одного дотику, щоб переконатися: Дарнуей був мертвий. Тільки портрет стояв неушкоджений на своєму місці, й його очі палали зловісною посмішкою.

      Через годину патер Браун намагався повернути лад у маєток і натрапив на слугу, котрий щось бурмотів собі під ніс так само монотонно, як відстукував час годинник, що пробив сьому годину. Слів священик не розчув, але він і так знав, що повторює стариган:

      У сьомому спадкоємцю відроджуся знову,

      О