Поміж двох орлів. Петро Лущик

Амвросій. – Багато вторгували?

      Тарас задоволено вийняв з кишені штанів монети.

      – Ось. Це за сьогодні, а ще й вчора також… – сказав він.

      – А сьогодні що?

      – Пані Жолкевська вчора у мами замовила нашої печеної риби. Цілих двадцять штук! Я щойно відніс до столу гетьмана. Він мене похвалив! – гордо закінчив хлопець.

      – Ти бачив пана гетьмана? – засумнівався брат Амвросій.

      – Не вірите? Їй-бо, я дійсно розмовляв із паном гетьманом! Там із ним були ще двоє поважних панів і двоє хлопців – Ян та Богдан. Ян – це син пана гетьмана, – уточнив Тарас.

      – Гаразд, вірю, – примирливо підняв руки Амвросій. – Якщо ти так запросто розмовляв із польним гетьманом, то чому він не запросив тебе до столу?

      У голосі монаха чулися глузливі нотки, але Тарас вирішив не зариватися.

      – Я лише приніс рибу, – повторив він.

      – Бачу, що торг удався. Буде щось на чорний день.

      – А ви рибу вже з’їли? – поцікавився Тарас.

      – Так, зранку. На сьогодні мені вистачить.

      – Тоді я завтра принесу вам хліба. Мама спече його з борошна, що ми купили вчора. Я прийду завтра, бо вже в понеділок знову піду до міста. Мошко посилає мене до костелу.

      – Ти подумав над моєю пропозицією? – раптом запитав Амвросій.

      – Щоб стати монахом?

      – Щоб прийняти постриг.

      – Пробачте, ще ні, – винувато відказав Тарас. – Та й не лежить моя душа до черенчого життя! А насильно, ви самі так кажете, ніщо не любе Богові! І до того ж…

      – Що?

      – Я хочу з вами порадитися.

      – Я тебе уважно слухаю, – заохотив брат Амвросій.

      – Пан гетьман скоро відправляється на війну і запросив мене вступити до його війська.

      Почувши таке, монах уважно подивився на Тараса. Не по роках дужа мускуляста фігура могла будь-кого збити з пантелику щодо віку Тараса, не лише Жолкевського, котрий не знав його. Тому Амвросій повірив одразу.

      – А ти?

      – Я хотів запитати вас, перш ніж вирішити остаточно.

      – І що тобі пообіцяли?

      – Що ніхто більше не заставить мене працювати на Мошка; я одержуватиму платню за службу.

      – З ким їде воювати гетьман Жолкевський? – поцікавився монах.

      – З Московією.

      – Ну, це не новина. Пам’ятаю, років чотири тому король вже воював з Москвою, коли направив туди якогось Дмитра. Тепер знову?

      – Так.

      Амвросій важко опустився на лаву. Останній рік його мучили болі у колінах і довго стояти він не міг. Напевне, давалися взнаки часи, коли він міг годинами стояти на колінах, молячись.

      – Що скажете? – запитав Тарас.

      – А що сказати? А чи вона тобі потрібна?

      – Хто?

      – Не хто, а що. Ця війна? Я розумію короля. Він хоче відняти у тамтешнього царя свої землі. Польний гетьман Жолкевський стане коронним гетьманом Жолкевським. А тобі це навіщо?

      – А що мені тут робити? Самі знаєте: Мошко ні від мене, ні від матінки не відчепиться. А якщо я буду на службі в пана гетьмана, то він залишить