Проект «Україна». Галичина та Волинь у складі міжвоєнної Польщі. Литагент «Фолио»

Рівненського повіту, Цумані.[73] Умови їхнього життя і праці були дуже важкими: «Бабинська цукроварня має сумний вигляд напівзруйнованого, закинутого в степу, городища… В кімнатах, ледве вистарчає на 8 – 10 осіб – міститься до 50 інтернованих юнаків. Крім того, у «кімнатах» цих немає підлоги, мало світу».[74] До цих проблем додавалися виснажлива робота по 14–16 годин на добу за мізерну зарплату, нестача одягу, ліків. Незважаючи на побутові проблеми, групи колишніх інтернованих військових вирізнялися організованістю, активною культурно-освітньою роботою.

      Таким чином, інтеграція емігрантів у місцеве середовище не була легкою: брак необхідних документів, незнання законів, а часто й польської мови, відсутність зв’язків у місцевому суспільстві, безробіття чи важка фізична праця, сваволя чиновників ускладнювали їх непросте життя.

      На початках надії наддніпрянців на швидке повернення додому пов’язувалися з організацією походу в УСРР, де навесні 1921 р. розгорнувся повстанський рух. Поширення цього руху зумовило створення п’яти контрольно-розвідувальних пунктів Партизансько-повстанського штабу (ППШ) поблизу радянсько-польського кордону – у Тернополі, Крем’янці, Корці, Рівному, Сарнах, із 14 підпунктами, поточну діяльність яких контролювала польська розвідка.[75] Однак Другий Зимовий похід закінчився трагічним розгромом під Базаром… Після цього емігрантську спільноту поповнили повстанці, котрі вціліли після розгрому військ Ю. Тютюнника, та інтерновані, які поодинці чи партіями виїздили на роботи чи просто втікали з таборів.

      Радянська сторона у першій половині 1920-х років здійснювала у прикордонні т. зв. активну розвідку. С. Петлюра у листі до В. Кедровського писав: «На польсько-совєтському кордоні большевики систематично роблять «нальоти» організованими озброєними бандами. Мають вони плян викликати заворушення на місцях, щоб, як пощастить їх роздути, приєднати і Галичину і Бессарабію, і Волинь і Білорущину до Союзу С.С.Р.».[76] Таємна постанова ЦК РКП(б) від 25 лютого 1925 р. передбачала перекидання на територію Польщі диверсійних військово-підривних груп, які постачались, забезпечувались зв’язком і вказівками з Москви.[77]

      У другій половині 1920-х років ситуація дещо стабілізувалася, однак Державне політичне управління (ДПУ) не припиняло активної діяльності, одним із напрямів якої стала організація терористичних актів проти діячів УНР. Найбільш резонансним було вбивство 25 травня 1926 р. Симона Петлюри, а менше, як за місяць, 19 червня, у с. Городок Рівненського повіту був убитий очільник проурядової Української народної партії Володимир Оскілко. Проводячи слідство, поліція дійшла висновку, що «вбивство Оскілка має політичний характер і, як свідчать факти, було виконане з доручення ГПУ (ДПУ. Р.Д.)».[78]

      Завербований ДПУ житель с. Самостріли Павло Підстригач у 1927 р. вчинив замах на життя Івана Трейка-Хойнацького. Поранивши колишнього сквирського отамана в обличчя, більшовицький агент перейшов до СРСР.[79] Зауважимо, що рідний

73

Держархів Рівненської обл. – Ф. 33. – Оп. 4. – Спр. 3. – Арк. 69.

74

Бабинський. Інтерновані вояки армії У.Н.Р. в Бабинській цукровні // Дзвін. – 1923. – Ч. 36. – 1 грудня. – С. 3–4.

75

Вронська Т. В. Діяльність польської розвідки на теренах УСРР у 20-ті роки ХХ ст. // Uсrainica Polonica. – Вип. 2. – Київ; Житомир, 2008. – С. 88.

76

П. (Петлюра). Лист до В. І. Кедровського. 9.ІХ.1924 р. Статті, листи, документи. Видано в тридцяту річницю з дня смерти Симона Петлюри. 1926–1956. – Нью-Йорк: Видано Українською вільною академією наук у США, 1956. – 481 с. – С. 429.

77

Жив’юк А., Марчук І. Політичні репресії тоталітарної доби на Рівненщині: від «червоного терору» до боротьби з інакодумцями // Реабілітовані історією. Рівненська область. – Кн. 1 / упоряд. А.Жив’юк. – Рівне: ВАТ «Рівненська друкарня», 2006. – С. 8 – 78. – С. 10.

78

Держархів Рівненської обл. – Ф. 30. – Оп. 18. – Спр. 1136. – Арк. 3.

79

Жив’юк А. Самострілівська десятка // Реабілітовані історією. Рівненська область. – Кн. 1 / упоряд. А. Жив’юк. – Рівне: ВАТ «Рівненська друкарня», 2006. – С. 352; Юрій Тютюнник: від «Двійки» до ГПУ: документи і матеріали / Інститут історії України НАН України; упоряд.: В. Ф. Верстюк, В. В. Скальський, Я. М. Файзулін. – К.: ДУХ І ЛІТЕРА, 2011. – 616 с. – С. 220–221.