Проект «Україна». Галичина та Волинь у складі міжвоєнної Польщі. Литагент «Фолио»

Василь Дмитріюк, будучи членом комісії суспільної опіки Сейму, зміг домогтися виділення 30 тисяч злотих допомоги інтернованому українському вояцтву. Наступного дня до Сейму приїхав генерал Олександр Загродський, який від імені УЦК висловив вдячність В. Дмитріюку.[43]

      На Волині роботу з підтримки емігрантів проводив колишній командувач Північної групи військ УНР Володимир Оскілко. За його допомогою у 1924 р. отримали карти азилю полковники Української армії, уродженець Поділля Ананій Волинець та житомирянин Йосип Біденко.[44] За дорученням Оскілка квартира Миколи Новицького (звільнений з калішського табору, фельдшер на цементному заводі у Здолбунові) перетворилася на місце перебування українських емігрантів: тут постійно проживали кілька осіб, окремі з них жили по два-три місяці, а пізніше виїжджали.[45]

      На сторінках рівненського «Дзвону», контрольованого В. Оскілком, вміщувалася спеціальна рубрика «До організації української еміграції». Зусиллями колишнього отамана та за участю емігрантів 16 березня 1924 р. у м. Рівному виник Український громадянський комітет допомоги емігрантам у Польщі.[46] Члени комітету влаштовували вуличні акції під гаслом «Волинь – емігранту», проводили пасхальні збірки, засновували бібліотеки, організовували аматорські вистави, розважальні вечори. Однак подібні акції не давали очікуваних результатів. Оскілко вважав це наслідком загального зубожіння українського населення. Хоча іншою причиною був невеликий авторитет колишнього отамана, про що засвідчувала його поразка на перших парламентських виборах у Польщі.

      Із квітня 1921 р. виразником інтересів української політичної еміграції в Польщі став Український центральний комітет у Варшаві. Зусиллями його діячів, із дозволу польської влади, серед західноукраїнського населення збиралися пожертви, значна частина яких організовувалася Церквою. З УЦК були пов’язані перші спроби самоорганізації українських політичних емігрантів, призначення уповноважених на воєводства й повіти, створення місцевих філій, хоча цей процес йшов складно та повільно. На Волині перший відділ УЦК виник у жовтні 1923 р. в Острозі на чолі з Костянтином Смовським.[47] У 1924 р. уповноваженим УЦК у Станіславівському воєводстві призначили П. Холодного,[48] у Волинському воєводстві – Д. Ковпаненка,[49] у Тернопільському воєводстві – В. Зарудного, у Бориславі – В. Синклера,[50] у Збаразькому повіті – Я. Водяного[51] та ін. Відділ УЦК у Львові виник лише на початку 1929 р. на чолі з О. Кузьмінським.[52] Організаційна робота відділів УЦК ускладнювалася нестачею кадрів, постійною ротацією уповноважених, пильним контролем влади. Не завжди призначення керівників філій були успішними. Зокрема, уповноважений УЦК по Здолбунову Лотоцький, працівник місцевої книгарні «Відбудова», 10 листопада 1924 р. разом із Михайлом Калюжним та Василем Чуднівським (заступник міністра народного господарства уряду УНР, зять Іллі Шрага) виїхали до Радянської

43

Дмитріюк В. Дорогами війни і миру: спомини з додатком матеріялів до історії сім’ї / [упоряд.: Мирослава та Володимир Дмитріюки]. – [Б. м.: б. в. ], 2012. – 160 с. – С. 78.

44

Державний архів Рівненської області (Держархів Рівненської обл.). – Ф. 30. – Оп. 18. – Спр. 550. – Арк. 103 зв., 128.

45

Там само. – Ф. Р-2771. – Оп. 2. – Спр. 4361. – Арк. 4–4 зв., 26–27.

46

Держархів Рівненської обл. – Ф. 33. – Оп. 4. – Спр. 3. – Арк. 22.

47

Вісті Українського Центрального Комітету в Польщі (Вісті УЦК). – 1923. – Ч. 2. – 1 листоп. – С. 10.

48

Державний архів Тернопільської області (Держархів Тернопільської обл.). – Ф. 231. – Оп. 1. – Спр. 2272. – Арк. 2.

49

Вісті УЦК. – 1926. – № 5. – С. 11; Вісті УЦК. – 1926. – № 7. – С. 31.

50

ЦДІАУ у Львові. – Ф. 369. – Оп. 1. – Спр. 25. – Арк. 18.

51

Там само. – Ф. 580. – Оп. 1. – Спр. 15. – Арк. 16.

52

У Польщі. З емігрантського життя у Львові // Тризуб. – 1929. – № 19/20. – С. 41–42.