Проект «Україна». Галичина та Волинь у складі міжвоєнної Польщі. Литагент «Фолио»

у Львові розписував церкви й каплиці, писав ікони, редагував альманах «Дніпро». Павло Ковжун із Житомирщини займався книжковою графікою, малярством, театральною декорацією, був редактором і автором мистецтвознавчих праць, сатирично-гумористичного журналу «Ґедзь».[110]

      У Рівному емігранти створили «Літературно-мистецьке товариство», де працювали Іван Карнаухов, Михайло Павловський, Петро Зінченко, Андрій Дубиновський, Сергій Полікша.[111] На західноукраїнських землях збереглися будівлі, спроектовані талановитим архітектором Сергієм Тимошенком. Серед них храми у Клепарові та Левандівці, монастир Студитів у Зарваниці, відновлення Братської церкви у Луцьку, кілька цивільних споруд та пам’ятників.[112]

      Долучилися емігранти й до літературної творчості. До подвижників української національної ідеї, що уособлювали наддніпрянську політичну еміграцію, можна віднести Галину Журбу (Домбровська), автора сценічного етюду «Маланка» (1921 р.), повісті «Зорі світ заповідають» (1933 р.), роману «Революція іде» (1937 р.). Співпраця з «Літературно-науковим вісником», «Літописом Червоної калини», «Веселкою», листування з Дмитром Донцовим, написання літературних творів, публіцистичних статей характеризували творче життя Романа Бжеського, що оселився у Кременці.[113] Відомим автором невеликих оповідань, описів із народного життя, «Читанки» та низки перекладів був лікар і педагог Модест Левицький.[114]

      Емігранти переймалися питаннями шкільництва й освіти, виступали проти утраквізму, працювали вчителями (Надія Шульгина-Іщук, Іван Власовський, Роман Бжеський, Євген Богуславський, Петро Зінченко та ін.). На Волині з їхньої ініціативи виникли товариства, які опікувалися проблемами українських приватних гімназій. Зокрема, «Українська школа» дбала про Рівненську українську приватну гімназію, видавала часопис для дітей «Сонечко», ініціювала будівництво Українського дому. Товариство ім. Лесі Українки турбувалося справами Луцької, а пізніше і Кременецької українських приватних гімназій. Однак у боротьбі за українську школу емігранти обмежувалися закликами, меморандумами, резолюціями, протестами, а для польської адміністрації шкільництво залишалося основним засобом асиміляційної політики.

      Будучи людьми старшого віку, емігранти розуміли важливість опіки над молоддю, студентством, їх навчанням, національним вихованням. Уряд УНР у екзилі налагодив тісні контакти з керівником «Лугу» Романом Дашкевичем, вбачаючи в цій організації основу майбутньої української армії.[115] На Волині спортивні товариства «Горинь» у Рівному, «Стир» у Луцьку, «Гарт» у Здолбунові виникали й діяли в межах проурядової ідеології, тому не користувалися авторитетом у молоді, переважна частина якої поділяла націоналістичну ідеологію.

      До формування та поширення цієї ідеології долучився емігрант Дмитро Донцов, котрий проживав у Львові, був редактором «Літературно-наукового

110

Голубець М. Павло Ковжун // Діло. – 1939. – Ч. 111. – 17 трав. – С. 3.

111

ГДА СБУ, м. Рівне. – Ф. П. – Спр. 5219. – Арк. 43.

112

Держархів Волинської обл. – Ф. 60. – Оп. 1. – Спр. 8. – Арк. 116.

113

Чернихівський Г. Маловідомий Роман Бжеський // Портрети пером. – Кременець; Тернопіль: Папірус, 2001. – С. 136–147. – С. 136.

114

Дорошенко Вол. Пам’яті Модеста Левицького // Діло. – 1932. – Ч. 139. – 26 черв. – С. 3–4.

115

Лівицький М. ДЦ УНР в екзилі між 1920 і 1940 роками… – С. 26–27.